До хлорамфеніколів відносять левоміцетин, левоміцетину сукцинат розчинний, синтоміцин.
Левоміцетин — це антибіотик широкого спектра дії. До нього особливо чутливі збудники кишкових інфекцій а також грампозитивні і грамнегативні бактерії, рикетсії, спірохети, деякі крупні віруси. Він діє на штами бактерій, що стійкі до пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідних препаратів.
Тип дії — бактеріостатичний.
Левоміцетин призначають всередину, ректально та місцево (при ураженнях шкіри, опіках). Для лікування кон’юнктивіту, блефариту призначають 0,25 % водний розчин. Усередину левоміцетин застосовують тільки при тяжких інфекціях органів травлення (ентероколіт, харчові токсикоінфекції, дизентерія, сальмонельоз та ін.).
Дітям до 3 років препарат призначають лише за життєвими показаннями, тому що в них низька активність ферментів, які беруть участь у біотрансформації левоміцетину. Можливе виникнення тяжкої інтоксикації (сірий синдром).
Левоміцетину сукцинат розчинний вводять підшкірно, внутрішньом’язово та внутрішньовенно по 0,5-1 г 10 % розчину 2-3 рази на добу. Дітям до 1 року — тільки внутрішньом’язово з розрахунку 0,025 г/кг, старшим 1 року — 0,05 г/кг 2 рази на добу.
Показання до застосування: бактеріальний менінгіт, абсцес мозку; системний сальмонельоз; рикетсіози; шигельоз, бруцельоз, туляремія.
Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні явища; токсичний вплив на кровотворну систему; дисбактеріоз; кандидамікоз; сірий синдром (колапс у більшості недоношених дітей і дітей перших 2-3 міс життя).
Особливості роботи з хлорамфеніколами:
- необхідно суворо дотримуватись режиму дозування;
- не можна застосовувати левоміцетин протягом тривалого часу і повторно;
- не можна вводити в одному шприці з макролідами, пеніцилінами, аміноглікозидами (випадають в осад).
Є чотири генерації цефалоспоринів, які відрізняються особливостями протимікробного спектра дії та фармакокінетики.
Для цефалоспоринів характерними є:
- стійкість до β-лактамази стафілококів;
- однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);
- широкий спектр протимікробної дії.
Показання до застосування: інфекційні захворювання дихальних шляхів (пневмонія, плеврит, абсцес легень), особливо їх важкі форми; бактеріальний менінгіт; інфекційні захворювання кісток, суглобів, шкіри, м’яких тканин, тяжкі госпітальні інфекції.
Класифікація цефалоспоринів
|
Шлях введення |
Генерація (покоління) |
|||
|---|---|---|---|---|
|
I |
II |
III |
IV |
|
|
Парентеральний (внутрішньомязово, внутрішньовенно) |
Цефалоридин (цепорин) (кефзол,цефазолін-КМП) |
(кетоцеф) |
(клафоран, цефотаксим-КМП) (фортум, цефатазидим-КМП) (лендацин, цефтріаксон-КМП) |
(максипім) Цефпіром (кейтен) |
|
Ентеральний (всередину) |
(цепорекс) Цефадроксил (дурацеф) |
Цефаклор (верцеф, біклор-КПМ) |
Цефіксим (цефіксим-КМП) |
|
Побічні ефекти: алергійні реакції (у тому числі перехресні з пеніцилінами); біль при введенні внутрішньом’язово, тому препарати необхідно розводити в розчині новокаїну. При введенні у вену можливий флебіт (слід вводити повільно, а краще крапельно); при вживанні всередину можливі диспепсичні розлади; нефротоксичність (особливо при застосуванні цефалоридину); гематологічні реакції (лейкопенія, еозинофілія).
Особливості роботи з цефалоспоринами:
- цефалоспорини І і II покоління не діють на синьогнійну паличку;
- цефазолін, цефуроксим, цефтріаксон, цефепім несумісні з петльовими діуретиками, а також із спиртом етиловим (порушують метаболізм спирту етилового, унаслідок чого можливі діарея, нудота, тахікардія тощо);
- розчини цефотаксиму, цефтріаксону, цефалоридину не сумісні з розчинами інших антибіотиків в одному шприці;
- цефтазидим, цефепім не сумісні з аміноглікозидними антибіотиками, амфотерицином В, циклоспорином, ванкоміцином, поліміксином В, фуросемідом.
В Україні з груп поліміксинів застосовують: поліміксину М сульфат та поліміксину В сульфат, що продукуються бактеріями Bacilus polymyxa.
Поліміксину М сульфат. Препарат частково адсорбується з травного каналу і має малий об’єм розподілення. Виділяється в незміненому вигляді через кишечник. Протимікробну дію виявляє переважно на грамнегативні бактерії: синьогнійну паличку, родину кишкових бактерій.
Тип дії — бактерицидний.
Показання до застосування: Призначають тільки ентерально при ентероколіті, кишковій паличці, шигельозі, а також для санації кишечнику перед оперативним втручанням. Місцево призначають у разі опікових інфікованих ран, пролежнів, абсцесів, флегмон, кон’юктивіту.
Побічні ефекти: при прийомі всередину — біль в епігастральній зоні, нудота, анорексія.
Поліміксину В сульфат вводять внутрішньом’язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у порожнини, а також у формі аерозолю — інгаляційно.
Показання до застосування: Застосовують при сепсисі, пневмонії, пієлонефриті, циститі, сальмонельозі.
Побічні ефекти: нейротоксичність, нефротоксичність; при внутрішньовенному введенні — флебіт, а при введенні інгаляційно — загроза бронхоспазму.
Особливості роботи з поліміксинами:
- навіть у разі застосування препаратів всередину і місцево необхідно систематично контролювати функцію нирок;
- поліміксину В сульфат не можна вводити в одному шприці з гепарином (фармацевтична несумісність);
- поліміксини несумісні з міорелаксантами, препаратами магнію, аміноглікозидами, тетрациклінами, левоміцетином;
- поліміксини не слід одночасно призначати з нефротоксични- ми засобами (цефалоспоринами І покоління, ванкоміцином, індоме- тацином та ін.) через загрозу ураження нирок.