DMUPharm

Протиаритмічні

Протиаритмічні засоби (антиаритмічні засоби) — препарати, які здатні усувати порушення серцевого ритму.

Поняття про аритмії та їх види

Серцеві скорочення виникають, якщо клітини — водії синусного вузлу, що розташований у верхній частині серця, генерують електричні імпульси.

Ці імпульси поширюються по передсердях, а потім через провідні нервові волокна надходять у шлуночки, ритмічно стимулюючи скорочення.

У нормі серце скорочується з частотою 60-80 за 1 хв, але часто­та скорочень може зростати під час фізичного навантаження чи стресу.

Порушення ритму або зміна частоти серцевих скорочень з порушенням гемодинаміки називається аритмією.

Розрізняють тахіаритмії (порушення серцевого ритму з приско­ренням серцевих скорочень) та брадіаритмії (порушення серцевого ритму з уповільненням пульсу).

При тахіаритміях підвищуються автоматизм, збудливість і про­відність серця.

До тахіаритмій належать:

• екстрасистолія — позачергові серцеві скорочення;
• пароксизмальна тахікардія — напади серцевих скорочень ве­ликої частоти (понад 100-120 за 1 хв);
• миготлива аритмія — некоординовані скорочення окремих міо- кардіоцитів, при яких не може відбутися повноцінна систола.

При брадіаритміях порушується проведення нервового ім­пульсу між шлуночками та передсердями, що призводить до час­ткової або повної блокади серця; пульс уповільнюється до 30-40 за 1 хв.

Аритмії класифікують також залежно від місця генерації ім­пульсів та локалізації уражень серця. Переважно аритмії виника­ють унаслідок ішемічної хвороби серця, стресу, ендокринних хво­роб, вживання деяких ліків, кофеїну та ін.

Засоби, що застосовують для лікування тахіаритмій

Класифікація препаратів, що усувають тахіаритмію

Мембраностабілізувальні	β-Адреноблокатори	Антагоністи кальцію	Препарати калію	Засоби, що продовжують реполяризацію
Новокаїнамід Лідокаїн Етмозин Дизопірамід (ритмілен, корапейс) Аймалін (гілуритмал) Праймалін Мексилетин Хінідин Фенітоїн (дифенін) Флекаїнид (тамбокор)	Анаприлін (пропранолол, обзидан) Атенолол Метопролол (егілок, метокард, корвілол) Надолол Фенбутолол Піндолол (віскен) Талінолол (корданум)	Верапаміл (ізоптин, фіноптин) Ніфедипін (коринфар, адалат, ніфекард, кордафен, кордипін) Дилтіазем Алтіазем Кардил Амлодипін (акридипін, норваск,нормодипін, калчек, кадилопін) Фелодипін (фелодип) Лацидипін	Калію хлорид Калінорм Аспаркам Панангін	Аміодарон (кордарон, седакорон) Орнід

Мембраностабілізувальні засоби

Мембраностабілізувальні засоби — порушують проникність іонів натрію, калію, кальцію, хлору крізь мембрани кардіоміоцитів, знижують збудливість і провідність серця. Належать до протиаритмічних засобів І класу і діляться на 3 підгрупи: ІА (хінідин, новокаїнамід, етмозин, дизопірамід, аймалін, праймалін, гвінідин), ІВ (лідокаїн, дифеніл, мексилетин, тримекаїн, бумекаїн) та ІС (флекаїнід, пропафенон, ритмонорм, морацизин).

Новокаїнамід (прокаїнамід) — протиаритмічний засіб швидкої дії. За хімічною будовою близький доновокаїну, виявляє місцевоанестезійну дію.

Показання до застосування: шлуночкові тахіаритмії (шлуноч­кові форми пароксизмальної тахікардії таекстрасистолії), під час операцій на серці та великих судинах.

Побічні ефекти: при швидкому внутрішньовенному введенні — колапс, внутрішньосерцева блокада, головний біль, нудота, блю­вання, безсоння, алергія, симптоми системного червоного вовчака.

Хінідину сульфат — протиаритмічний засіб, що є ізомером про­тималярійного препарату хініну, один із перших мембраностабілізувальних засобів, які почали використовувати у медичній практи­ці. Зменшує збудливість міокарда, гальмує провідність, уповільнює серцевий ритм. Добре всмоктується з травного каналу, виділяється нирками. Максимальна дія спостерігається через 1-3 год і триває до 6 год.

Показання до застосування: стійкі форми мерехтливої аритмії, шлуночкової екстрасистолії, тахікардії за схемою.

Побічні ефекти: препарат високотоксичний, зумовлює знижен­ня АТ, нудоту, блювання, порушення зору, слуху, появу висипу на шкірі, тромбоемболію, пригнічення серцевої діяльності.

Лідокаїн — місцевоанестезійний засіб, що виявляє виражену протиаритмічну активність. Призначають хворим із шлуночкови- ми аритміями, у тому числі — на тлі інфаркту міокарда.

β-Адреноблокатори

Належать до протиаритмічних препаратів II класу.

Анаприлін (пропранолол, обзидан) порушує надходження йонів натрію у синусному вузлі, уповільнює синусовий ритм. При­значають хворим із синусовою аритмією (див. тему 5.2.2. «Засоби, що діють у ділянці закінчень адренорецепторів»),

Метопролол (беталок) — кардіоселективний (переважно той, що впливає на серце) β-блокатор, який виявляє протиаритмічну дію (знижує автоматизм синусного вузла, уповільнює провідність, збудливість та скорочувальну активність серця), знижує АТ, змен­шує потребу серця у кисні. Завдяки спеціальній лікарській формі чинить фармакологічний ефект протягом 24 год. При прийомі все­редину повністю всмоктується з травного каналу, окислюється у печінці та виділяється нирками, в тому числі 5 % — у незміненому вигляді.

Показання до застосування: тахіаритмії (особливо надшлуночкові форми), артеріальна гіпертензія, стенокардія тощо.

Побічні ефекти: брадикардія, відчуття холоду в кінцівках, втом­люваність, головний біль, парестезіїодин з видів розлади чутливості, що характеризується відчуттями оніміння, почуття поколювання, повзання мурашок, депресія, сухість у роті.

Засоби, що продовжують реполяризацію

Аміодарон (кордарон, седакорон, аміокордин, альдарон) — про­тиаритмічний засіб, який блокує кальцієві канали клітинних мем­бран, проявляє антагонізм до α- та (β-адренорецепторів, виявляє властивості блокаторів кальцієвих та натрієвих каналів, уповіль­нює синусовий ритм, швидкість проведення імпульсів по всіх ді­лянках провідної системи серця. Розширює вінцеві судини серця, зменшує потребу міокарда у кисні.

Препарат повільно всмоктується і виводиться з організму. Ліку­вальна дія проявляється через декілька днів від початку лікування.

Показання до застосування: суправентрикулярна та синусова тахіаритмія, передсердна та шлуночкова екстрасистолія, стенокар­дія, інфаркт міокарда.

Побічні ефекти: нудота, блювання, важкість у шлунку, алергія, м’язова слабкість.

Блокатори кальцієвих каналів

Блокатори кальцієвих каналів (антагоністи кальцію) пригнічу­ють надходження в кардіоміоцити йонів кальцію «повільними» кальцієвими каналами клітинних мембран, зменшують автома­тизм синусного та атріовентрикулярного вузла, збудливість і про­відність серця.

Верапаміл (ізоптин, фіноптин, вераміл, лекоптин, даністол) — антагоніст кальцію, що виявляє виражену протиаритмічну та протиішемічну дії, уповільнює роботу серця, знижує АТ, розширює судини серця та зменшує потребу серця у кисні.

Показання до застосування: надшлуночкові форми аритмій, стенокардія, артеріальна гіпертензія.

Побічні ефекти: нудота, запаморочення, загальна слабкість, гі­перемія, артеріальна гіпотензія, закреп, алергійні реакції.

Препарати калію

Препарати калію проникають у середину міокардіоцитів та по­кращують метаболізм. За швидкого наростання концентрації йонів калію може настати зупинка серця в діастолі, перша ознака передо­зування — парестезії (оніміння, порушення чутливості).

Калію хлорид застосовують всередину у формі 10 % розчину по 1 столовій ложці після їди та внутрішньовенно крапельно у формі 0,25-0,5 % розчину для лікування хворих із шлуночковою екстра­систолією, миготливою аритмією, пароксизмальною тахікардією, особливо на тлі гіпокаліємії.

Побічні ефекти: подразнення слизової оболонки шлунка, нудо­та, блювання, виразковування травного каналу.

Панангін, або аспаркам — комбінований засіб, що містить ка­лію та магнію аспарагінат. Під час прийому всередину не подраз­нює слизові оболонки. Застосовують так само, як і калію хлорид.

Засоби, що застосовують для лікування брадіаритмій

Класифікація препаратів, що усувають брадіаритмію

Адреноміметики	М-холіноблокатори
Ізадрин (ізопреналін) Адреналіну гідрохлорид (епінефрин) Ефедрину гідрохлорид	Атропіну сульфат Настойка красавки Краплі Зеленіна

Препарати цих груп покращують серцеву провідність (збільшу­ють швидкість проведення нервових імпульсів по провідній системі серця). Застосовують для лікування хворих з брадіаритмією та передсердно-шлуночковою блокадою серця.

Антиангінальні

Антиангінальні засоби — препарати, які застосовують для ліку­вання ішемічної хвороби серця.

Ішемічна хвороба серця (недостатність коронарного кровообігу) розвивається в результаті невідповідності між потребою серця у кисні та його кровопостачанням. Це відбувається при патологічних змінах у вінцевих судинах (спазми, атеросклеротичні бляшки) та посиленій роботі серця. Одними з форм ішемічної хвороби серця є стенокардія та інфаркт міокарда. Напад стенокардії (серцевий на­пад) проявляється сильним болем за грудиною, який може іррадію­вати в ліву руку, шию, лопатку. Якщо больовий напад триває понад 30 хв, то такий стан вважається першою ознакою гострого інфаркту міокарда.

Засоби, які застосовують при ішемічній хворобі серця (антиангі­нальні препарати), збільшують кровопостачання серця (розширю­ють судини), зменшують роботу серця та його потребу в кисні.

Нітрати і нітрити

Нітрогліцерин — високоактивний антиангінальний препарат, який розширює коронарні судини серця та усуває коронароспазм за рахунок:

• стимуляції утворення у стінці судин азоту оксиду (N0) внаслі­док перетворення нітратів у нітрити, який є ендотеліальним факто­ром релаксації (розслаблення) непосмугованих м’язів судин;
• стимуляції утворення простацикліну в стінці судин;
• рефлекторного клофеліноподібного механізму;
• зменшення навантаження на серце та його потреби в кисні;
• розширення судин мозку, черевної порожнини, виявлення спаз­молітичної дії на м’язи жовчних і сечових шляхів, матки, бронхів.

Нітрогліцерин призначають під язик (сублінгвально). Дія прояв­ляється через 2-3 хв і триває до 30 хв.

Показання до застосування: серцевий напад (купірування напа­ду стенокардії), інфаркт міокарда. В екстрених випадках застосову­ють 1 % розчин нітрогліцерину в ампулах, який вводять внутріш­ньовенно у формі 0,01 % розчину при інфаркті міокарда, гострій серцевій недостатності тощо.

Побічні ефекти: головний біль, запаморочення, зниження АТ (при передозуванні — судинний колапс), толерантність, звикання.

До препаратів нітрогліцерину подовженої дії належать тринітро- лонг, сустак, нітронг, ізосорбіду моно- і динітрат, ериніт, нітросорбід, які застосовують в основному з метою запобігання (профілакти­ки, лікування) стенокардії.

Тринітролонг випускається у вигляді полімерних плівок, що прикріплюють до ясен шляхом натискання. Дія проявляється че­рез 2-3 хв і триває до 5 год. Застосовують для лікування всіх видів стенокардії (профілактика і купірування нападу).

Сустак — мікрокапсульована лікарська форма нітрогліцерину подовженої дії. Випускається в таблетках у двох формах — сустак-міте і сустак-форте, які різняться дозою нітрогліцерину.  Початок дії — через 0,5-1 год, тривалість — до 5 год. Призначають всереди­ну для лікування пацієнтів зі стенокардією, ішемічною хворобою серця, набряком легень та ін.

Побічні ефекти: подібні до таких нітрогліцерину.

Ериніт був першим нітратом тривалої дії, який почали застосо­вувати в медичній практиці. Зараз застосовують ізосорбіду мононітрат та динітрат.

Ізосорбіду динітрат (ізо-мак, кардоніт, ізокет, ізолонг, ізосорб, кардикет, кордил, нітросорбід, седокард, сорбоніт) — антиангінальний засіб подовженої (пролонгованої) дії з переважним впли­вом на венозні судини.

Швидко всмоктується при прийомі всередину та утворює мета­боліти подовженої дії. Перерва між прийомами препарату повинна складати 12 год і більше, його вживають після їди не розжовуючи.

Показання до застосування: попередження нападів стенокардії (лікування), тривала терапія пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Побічні ефекти: виникають на початку лікування та залежать від дози (головний біль, гіперемія обличчя, тахікардія, ортостатичні реакції, нудота, блювання тощо).

Антагоністи кальцію (блокатори кальцієвих каналів)

Антагоністи кальцію (ніфедипін, верапаміл, дилтіазем, амлодипін) ослаблюють роботу серця за рахунок блокади надходження каль­цію до клітин серця (кальцій, як відомо, стимулює роботу серця); вони також розширюють судини серця, зменшують потребу серця в кисні. Застосовують при стенокардії, що не піддається лікуванню нітратами.

Ніфедипін (коринфар, кордафлекс, кордипін, ніфекард, адалат, депін, кордафен, нікардія, фенамон) — селективний (вибірковий) блокатор повільних кальцієвих каналів, який розслаблює гладкі м’язи судин і усуває коронароспазм, зменшує потребу серця у кисні та ослаб­лює роботу серця (не пригнічуючи автоматизм та провідність серця).

Він швидко і повністю всмоктується із травного каналу, повніс­тю метаболізується у печінці.

Показання до застосування: ішемічна хвороба серця — стабіль­на стенокардія напруження та спокою, артеріальна гіпертензія.

Побічні ефекти: головний біль, запаморочення, артеріальна гі­потензія, гіперемія обличчя, тахікардія, набряк гомілок, загальмованість, втомлюваність, парестезії тощо.

β-Адреноблокатори

β-Адреноблокатори (атенолол, пропранолол, талінолол, метопролол, ацебутолол) зменшують потребу серця в кисні. Застосовують для комбінованої терапії пацієнтів з ішемічною хворобою серця.

Атенолол (атенова, тенорик, унілок, атеносан, катенол, принорм) — селективний β-блокатор, що діє переважно на β1-адренорецептори серця. Виявляє антиаритмічну, антигіпертензивну та антиангінальну дію (зменшує автоматизм сонного вузла, скоротливу активність та збудливість серця, уповільнює провідність, зменшує потребу серця в кисні, зумовлює поступове зниження АТ, який ста­білізується до кінця 2-го тижня від початку лікування).

Показання до застосування: стенокардія, артеріальна гіпер­тензія, надшлуночкові тахіаритмії.

Побічні ефекти: брадикардія, відчуття холоду в кінцівках, голо­вний біль, запаморочення, розлади сну, депресія, нудота, сухість у роті та ін.

Коронаролітики

Молсидомін (диласидом, сиднофарм) — антиангінальний суди­норозширювальний засіб, основний механізм дії якого полягає у зменшенні перевантаження на серце. Він знижує венозний та кін­цевий діастолічний тиск у шлуночках та легеневій артерії, зменшує потребу серця в кисні, розширює коронарні артерії, сприяє покра­щенню колатерального кровотоку.

Початок дії спостерігається через 20-30 хв при прийомі всереди­ну та через 10 хв — при сублінгвальному введенні, триває до 6 год.

Показання до застосування: тривале лікування пацієнтів з іше­мічною хворобою серця (лікування стенокардії), купірування напа­дів (при сублінгвальному введенні).

Побічна дія: ортостатична гіпотензія, головний біль.

Протипоказання: глаукома, І триместр вагітності, кардіогенний шок.

Валідол — препарат рефлекторної дії, що містить ментол, який подразнює рецептори під язиком та рефлекторно розширює судини серця і мозку, виявляє седативну дію. Рідкий валідол являє собою 25 % розчин ментолу в ментиловому ефірі ізовалеріанової кислоти. Препарат малотоксичний. Не викликає алергії і подразнення.

Показання до застосування: незначно виражені серцеві напади, невроз, неврастенія, істерія та як протиблювотний засіб (нудота, блювання, профілактика морської та повітряної хвороби).

Побічні ефекти: дуже рідко — сльозотеча, запаморочення.

Дипіридамол (курантил, ангінал, антистенокардин, коросан, дилкор, диринол, стенокардил,персантин, парсадил, віскор) — синтетичний вазодилататор, який покращує коронарний, мозковий та плацентарний кровоток. Препарат сприяє зниженню АТ, розрід­женню крові, покращенню транспорту до серця кисню. У механізмі судинорозширювальної дії дипіридамолу суттєву роль грає поси­лення утворення аденозину — одного з учасників авторегуляції ко­ронарного кровотоку.

Показання до застосування: профілактика та лікування стено­кардії, попередження розвитку інфаркту міокарда, тромбозів, уск­ладнень у період вагітності (плацентарна недостатність, прееклампсія), розлади мозкового кровообігу,

Побічні ефекти: шум у голові, запаморочення, нудота, біль у ді­лянці печінки, алергійні реакції.

Дротаверин (но-шпа) — міотропний спазмолітик, усуває та попе­реджає виникнення спазмів гладких м'язів різних органів, значно перевершує папаверин за силою та тривалістю спазмолітичної дії. Помірно знижує АТ. Швидко і повністю всмоктується з травного ка­налу, максимальна дія проявляється через 30 хв.

Показання до застосування: спазм судин серця, спазми жовчо- та сечовивідних шляхів, кишкові спазми та виразкова хвороба, за­гроза викиднів, та ін.

Побічні ефекти: запаморочення, тахікардія, відчуття жару, піт­ливість, аритмія.

Засоби, що поліпшують метаболізм міокарда

Предуктал (триметазидин) — антигіпоксичний та антиангінальний засіб, який нормалізує енергетичний баланс у клітинах при гі­поксії, попереджує зниження утворення АТФ. У хворих на стено­кардію він з 15-го дня лікування збільшує коронарний резерв, підвищує толерантність до фізичного навантаження, знижує часто­ту нападів стенокардії. Позитивно впливає на стан судин сітківки.

Показання до застосування: стенокардія, шум у вухах, судинні порушення сітківки та мозку.

Препарат добре переноситься хворими.

Кислота аденозинтрифосфорна (АТФ, артифос, фосфобіон) — природна складова тканин організму людини та тварин. Вона утво­рюється під час реакції окиснення та в процесі розщеплення вуг­леводів. Найбільша її кількість міститься у гладких м’язах, у скелетних м’язах — до 0,3 %. АТФ бере участь у багатьох процесах обміну речовин з виділенням великої кількості енергії для механіч­ної роботи — скорочення м’язів, та для процесів синтезу (зокрема білків).

АТФ раніше широко використовували при серцевій недостат­ності, але було встановлено, що для її проникнення через клітинні мембрани необхідна дуже велика кількість енергії.

Показання до застосування: спазм периферичних судин та коронароспазм, дистрофічні зміни в міокарді, шлуночкові тахіаритмїї, лікування м’язових дистрофій, для посилення скорочувальної ак­тивності матки тощо.

Побічні ефекти: головний біль, тахікардія, гіперемія, нудота, посилення діурезу.

Засоби, які застосовують для лікування хворих з інфарктом міокарда

Інфаркт міокарда розвивається внаслідок тривалого порушення кровопостачання серця. При цьому порушуються робота серця, сер­цевий ритм, знижується АТ, виникає серцева недостатність, підви­щується загроза утворення тромба в серці.

Лікування хворих з інфарктом міокарда включає комплексне за­стосування таких груп препаратів:

• для усунення сильного болю та профілактики кардіогенного шоку вводять наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, омнопон, промедол), засоби для наркозу (азоту закис), проводять нейролептаналгезію (фентаніл з дроперидолом);
• для підвищення АТ застосовують дофамін, мезатон;
• при аритміях на тлі інфаркту міокарда вводять протиарит­мічні препарати — 0,2 % розчин лідокаїну (внутрішньо­венно), новокаїнамід;
• для обмеження розмірів інфарктного вогнища вводять 0,01 % розчин нітрогліцерину (внутрішньовенно), анаприлін, ніфедипін;
• при гострій серцевій недостатності застосовують кардіо­тонічні препарати швидкої дії (строфантин, корглікон);
• для профілактики тромбоутворення вводять антикоагулян­ти (гепарин).

Вибір препаратів у кожному конкретному випадку визначається станом хворого.

Антигіпертензивні

Антигіпертензивні (гіпотензивні) — засоби, що знижують ар­теріальний тиск

Артеріальна гіпертензія — стан, при якому АТ перевищує 140/90 мм рт. ст. Різке підвищення АТ називається гіпертензивним кризом.

До нетривалого підвищення АТ можуть призвести фізичне на­вантаження, нервово-емоційне перенапруження. Причини артері­альної гіпертензії: захворювання нирок, ендокринні розлади, вжи­вання лікарських засобів (глюкокортикостероїди, контрацептиви, нестероїдні протизапальні препарати, анаболічні стероїди тощо), період вагітності, зловживання алкоголем, надмірне вживання солоної їжі та ін.

Рівень АТ залежить від роботи серця, тонусу судин, об’єму та електролітного складу крові. Тонус судин залежить від нервової ре­гуляції (центральної і периферичної), впливу певних гуморальних факторів (зокрема ренін-ангіотензинової, симлатоадреналової сис­тем тощо).

Сучасні антигіпертензивні препарати мають різні точки впливу на регуляцію АТ.

Класифікація антигіпертензивних (гіпотензивних) препаратів

1. Засоби, що знижують активність симпатичної нервової системи

—  центральної нейротропної дії:

стимулятори центральних α2-адренорецепторів

засоби, що пригнічують ЦНС

антагоністи імідазолінових рецепторів

— периферичної нейротропної дії:

гангліоблокатори

а-адреноблокатори

β-адреноблокатори симпатолітики

2. Міотропні судинорозширювальні засоби

3. Інгібітори (блокатори) ангіотензинперетворювального фермен­ту (АПФ)

4. Антагоністи рецепторів ангіотензину II

5. Блокатори кальцієвих каналів

6. Сечогінні препарати

7.  Комбіновані антигіпертензивні препарати

Класифікація антигіпертензивних препаратів

(згідно з національними програмами профілактики артеріальної гіпертензії і лікування хворих та рекомендаціями ВООЗ)

1.  Антигіпертензивні засоби основної групи

сечогінні;

β-адреноблокатори;

інгібітори АПФ;

антагоністи кальцію (блокатори кальцієвих каналів);

α-адреноблокатори;

блокатори рецепторів ангіотензину;

2.  Препарати додаткової групи;

антигіпертензивні засоби центральної нейротропної дії;

симпатолітики;

міотропні судинорозширювальні засоби.

Засоби, що знижують активність симпатичної нервової системи

Клофелін (гемітон, катапресан, клонідин) — антигіпертензивний засіб центральної нейротропної дії. Пригнічує функцію су­динорухового (вазомоторного) центру довгастого мозку і знижує АТ; виявляє седативну дію, знижує секрецію травних залоз та внутрішньоочний тиск.

Дія препарату розвивається через 1-2 год після внутрішнього за­стосування, 15-20 хв — внутрішньом’язового та 35 хв — при внутріш­ньовенному та сублінгвальному введенні. Тривалість дії — до 12 год.

Показання до застосування: лікування різних форм гіпертен- зивної хвороби, гіпертензивного кризу, глаукоми.

Побічні ефекти: сонливість, сухість у роті, запаморочення, за- креп, брадикардія, ортостатичний колапс, синдром відміни.

Подібно до клофеліну діє метилдопа (допегід, альдомет).

Моксонідин (фізіотенс) — антигіпертензивний препарат, який є антагоністом імідазолінових рецепторів. Він вибірково зв’язується з ними у стовбурі мозку (ділянці, яку вважають центром регуляції симпатичної нервової системи), що приводить до знижен­ня активності симпатичної нервової регуляції та АТ.

Гіпотензивна дія триває до 24 год.

Показання до застосування: гіпертонічна хвороба.

Побічні ефекти: сухість у роті, головний біль, втомлюваність, порушення сну, важкість у нижніх кінцівках.

Класифікація препаратів, що пригнічують активність симпатичної нервової системи

Препарати центральної нейротропної дії	Препарати периферичної нейротропної дії
1.  Стимулятори центральних α2-адрекорецепторів Клофелін (гемітон, клонідин) Гванфацин (естулик) Метилдопа (допегид, альдомет) 2.  Засоби, що пригнічують ЦНСТранквілізатори Заспокійливі засоби Снодійні препарати Нейролептики 3. Антагоністи імідазолінових рецепторів Моксонідин (фізіотенс, цинт) Рилметидин(альбарел)	1.  Гангліоблокатори Бензогексоній Гігроній Пентамін Пірилен 2.  α-Адреноблокатори Празозин (мініпрес) Доксазознн (кардура, камірен, тонокардин, магурол) Теразозин (корнам, сетегіс) 3. β-Адреноблокатори Пропранолол (анаприлін, обзидан, індерал) Атенолол (хайпотен, катенол, тенолол)Бісопролол (конкор) Метопролол (егілок, корвітол, сердол,беталок)

Антигіпертензивні препарати периферичної нейротропної дії детально розглянуто у розділах «Засоби, що діють у ділянці закін­чень холінергічних нервів» та «Засоби, що діють у ділянці закін­чень адренергічних нервів».

Міотропні судинорозширювальні засоби

Міотропні судинорозшировальні засоби (вазодилататори) — ди­базол, магнію сульфат, апресин, натрію нітропрусид, но-шпа, па­паверину гідрохлорид тощо вибірково розслабляють непосмуговані м’язи судин, розширюють судини та знижують АТ.

Дибазол — міотропний судинорозширювальний препарат корот­кої дії. Тривалість дії — до 2-4 год. Застосовують для купірування гіпертензивних кризів внутрішньовенно чи внутрішньом’язово.

Дибазол добре переноситься хворими, але до нього виникає толе­рантність.

Магнію сульфат (кормагнезин) виявляє гіпотензивну дію при парентеральному введенні за рахунок:

• міотропної судинорозширювальної дії;
• пригнічення тонусу судинорухового центру;
• гангліоблокувальної дії.

Призначають хворим з гіпертензивним кризом.

Натрію нітропрусид (наніпрус) — міотропний спазмолітик не­тривалої дії. Ефективно знижує АТ через 2-5 хв після внутрішньо­венного введення, але через 5-15 хв після закінчення введення тиск повертається до початкового рівня. Тому натрію нітропрусид вво­дять внутрішньовенно крапельно хворим з гіпертензивним кризом. Передозування може зумовити виникнення симптомів, подібних до таких при отруєнні ціанідами, оскільки в результаті його біотранс- формації утворюється похідне синільної кислоти. Ці випадки по­требують специфічного антидотного лікування.

Ефективними міотропними спазмолітиками є папаверину гід­рохлорид та но-шпа (дротаверин).

Інгібітори АПФ (ангіотензинперетворювального ферменту)

Ефективно знижують АТ за рахунок впливу на ниркову регуля­цію показників АТ.

Каптоприл (капотен, ацетен, апо-капто) — блокатор (інгібітор) АПФ. Одним з факторів гуморальної регуляції АТ є так звана ренінангіотензинова система (ниркова регуляція АТ); каптоприл та інші препарати даної групи впливають на цю регуляцію, блокуючи фер­мент, який бере участь в утворенні речовин, що підвищують АТ, і таким чином суттєво знижують його. На сьогодні інгібітори АПФ є найбільш ефективними антигіпертензивними препаратами. Після прийому каптоприлу АТ знижується через 30-60 хв, дія триває до 12 год.

Показання до застосування: лікування пацієнтів з гіпертоніч­ною хворобою, вазоренальною гіпертензією, застійною серцевою не­достатністю.

Побічні ефекти: спотворення смаку, відсутність апетиту, голов­ний біль, тахікардія, алергійні реакції, зміни у формулі крові, су­хий кашель.

Еналаприл (енап, едніт, ренітек, вазопрен) — інгібітор АПФ, що є проліками (оскільки фармакологічну активність проявляють тільки його метаболіти — продукти біотрансформації). Препарат поступово знижує АТ, максимальний ефект спостерігається через 6-8 год і зберігається до 24 год.

Показання до застосування: первинна та вторинна артеріальна гіпертензія, у тому числі на тлі ниркової недостатності, діабетичної нефропатії тощо.

Побічні ефекти: запаморочення, головний біль, кашель, бронхоспазм та ін. Вони, як правило, слабовиражені і не вимагають від­міни препарату.

Антагоністи рецепторів ангіотензину II

Антагоністи рецепторів ангіотензину II — кардесантан (атаканд), епросартан (теветен), ірбесартан (апровель), лосартан (козаар), телмісартан (мікардис), валсартан (діован). Препарати знижу­ють АТ за рахунок більш вибіркової, ніж в інгібіторів АПФ, дії на ниркову регуляцію АТ.

Діован (валсартан) — антигіпертензивний препарат, що є спе­цифічним антагоністом рецепторів ангіотензину II (який є потуж­ною судинозвужувальною речовиною) і ефективно знижує АТ. По­чаток дії спостерігається через 2 год, максимальний ефект — через 4-6 год, тривалість — 24 год і більше.

Показання до застосування: стійкі форми артеріальної гіпер­тензії.

Побічні ефекти: головний біль, запаморочення, кашель, загаль­на слабкість та ін.

Антагоністи кальцію (блокатори кальцієвих каналів)

Антагоністи кальцію (блокатори кальцієвих каналів) — нифедипін, верапаміл, амлодипін, дилтіазем — знижують АТ за ра­хунок гальмування надходження кальцію в середину міофібрил і розслаблення м’язів судин. Гіпотензивна дія проявляється тим сильніше, чим вище були початкові показники АТ.

Амлодипін — препарат пролонгованої дії, приймають 1 раз на Добу.

Верапаміл та дилтіазем виявляють також протиаритмічну дію. Застосовують для лікування хворих з різними формами ар­теріальної гіпертензії: гіпертонічною хворобою, артеріальною гі­пертензією в поєднанні зі стенокардією, нирковою недостатністю, гіпертензивним кризом, ішемічним інсультом, тахіаритмією.

Діуретики (сечогінні препарати)

Діуретики (сечогінні препарати) виводять з організму воду та йони, зменшують кількість рідини і знижують АТ. Вони є синергістами — посилюють дію антигіпертензивних препаратів інших груп.

Тому сечогінні препарати використовують для комбінованої терапії хворих з артеріальною гіпертензією. Сечогінний засіб швидкої дії фуросемід (лазикс) застосовують при гіпертензивних кризах.

⇒Детальніше про діуретики

 

Сечогінні

Сечогінні препарати, або діуретики, — це засоби, що підсилю­ють виведення з організму води і усувають набряки різного поход­ження.

Підвищення діурезу при застосуванні сечогінних засобів пов’язано з їхньою дією на сечоутворення. Процес утворення сечі відбувається в нирках. Структурна одиниця нирок — нефрон, який складається із судинного клубочка, проксимальних канальців, петлі нефрону (петлі Генле), дистальних канальців і збірних трубочок. У клубочках нирок під впливом гідростатичного тиску відбувається фільтрація рідіни, яка містить усі складові сироват­ки крові, за винятком білків і ліпідів. Швидкість клубочкової фільтрації залежить не тільки від кровопостачання нирок, а й від кількості функціонуючих нефронів. За добу в нирках фільтруєть­ся 150-200 л рідини, а сечі видіється 1,5-2 л, тобто 99 % первинної сечі знову всмоктується (реабсорбується). Процес реабсорбції відбувається протягом всього нефрону. Сечоутворення завер­шується у дистальному відділі нефрону і збірних трубочках (сек­реція).

Класифікація сечогінних засобів

1. Салуретики

• Тіазидні і тіазидоподібні діуретики: гідрохлоротіазид (дихлотіазид, гіпотіазид), гігротон (оксодолін),циклометіазид
• Петльові діуретики: фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт),буфенокс (буметанід), індопамід (арифон)
• Інгібітори карбоангідрази: діакарб (фонурит)

2. Антагоністи альдостерону: спіронолактон (альдактон, верошпірон)

3. Осмотичні діуретики: маніт, сечовина для ін’єкцій

4. Різні діуретичні засоби: рослинного походження (листя брус­ниці, трава хвоща польового, бруньки березові, листя мучни­ці, листя ортосифону)

Класифікація сечогінних засобів за силою дії

1. Засоби потужної дії:  фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт), маніт, сечовина для ін’єк­цій

2. Засоби середньої сили дії: гідрохлоротіазид (гіпотіазид), гіг­ротон (оксодолін), циклометіазид

3. Засоби слабкої дії: діакарб (фонурит), спіронолактон (альдак­тон, верошпірон), тріамтерен, препарати на основі лікарських рослин

Салуретики

До групи салуретиків відносять тіазидні і тіазидоподібні ді­уретики, петльові діуретики, інгібітори карбоангідрази.

Гідрохлоротіазид (гіпотіазид) — сечогіннй препарат середньої сили дії. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продов­жується до 12 год.

Показання до застосування: для комбінованої терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою і набряками різного походження.

Побічні ефекти: гіпоглікемія, гіпохлоремічний алкалоз, що про­являється нудотою, блюванням, загальною слабкістю, діареєю. Роз­витку цих явищ можна запобігти шляхом призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, родзинки, пшоно, курага) та вжи­вання препаратів калію.

Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле.

Фуросемід (лазикс) — сечогінний засіб швидкої і сильної дії. Після внутрішньовенного введення дія починається через 2-3 хв, триває до 2-3 год; при вживанні всередину — через 20-30 хв і три­ває до 6-8 год.

Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивному кри­зі, набряку легень, набряку мозку, для форсованого (прискореного) діурезу при отруєннях тощо.

Побічні ефекти: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, загос­трення подагри, гіперкаліємія, ортостатичний ефект, розвиток глу­хоти (ототоксична дія).

Антагоністи альдостерону

Спіронолактон (верошпірон) блокує внутрішньоклітинні рецеп­тори, з якими взаємодіє. Альдостерон підвищує виділення із сечею йонів Na+, СІ- і води, знижує екскрецію йонів К+, внаслідок чого їхня концентрація у крові підвищується. Препарат спричиняє магнійзберігаючий ефект, не порушуючи кислотно-лужну рівновагу. Спі­ронолактон — відносно малоактивний діуретик. Дія препарату роз­вивається повільно, протягом 2-5 діб. Призначають пацієнтам з , набряками, зумовленими порушенням серцевої діяльності внаслідок цирозу печінки, нефриту, гіпертонічної хвороби.

Побічні ефекти: нудота, пронос, сонливість, атаксія, шкірний висип, гінекомастія, явища гіпонатріємії і гіперкаліємії.

До калійзберігальних діуретинів відносять тріамтерен.

Осмотичні діуретики

До них відносять маніт і сечовина для ін’єкцій. Принцип дії пре­паратів полягає в тому, що при надходженні в просвіт ниркових канальців вони створюють високий осмотичний тиск, при цьому зни­жується реабсорція води. На виведення йонів калію майже не впливають.

Маніт є високоактивним препаратом для лікування хворих з на­бряком мозку, гострою нирковою і печінковою недостатністю при збереженні фільтраційної спроможності нирок. При гострій застій­ній глаукомі застосовують для дегідратації, а також під час опера­цій зі штучним кровобігом.

Побічні ефекти: нудота, пронос.

Сечовину для ін’єкцій призначають в основному як дегідратуючий засіб для попередження і зменшення вираженості набряку моз­ку та токсичного набряку легень, а також як ефективний засіб, що сприяє зниженню внутрішньочного тиску. Принцип дегідратаційної дії полягає в тому, що різке підвищення осмотичного тиску крові при введенні призводить до активного надходження у кров’яне рус­ло рідини з тканин і органів, у тому числі з порожнин і тканин моз­ку і очей. Препарат розчиняють перед введенням в асептичних умо­вах, застосовуючи 30 % розчин на 10 % розчині глюкози. Вводять внутрішньовенно крапельно (40-60-80 крапель за 1 хв). Слід уни­кати потрапляння препарату під шкіру, оскільки це може зумовити розвиток некрозу.

Діуретики рослинного походження.

До них належать рослини, що містять дубильні речовини, фенолглікозиди, сапоніни і виявляють антитоксичну дію, а також підсилюють кровообіг у нирках. Призначають пацієнтам з набряка­ми ниркового походження, нефритом, хронічною нирковою недо­статністю, запальними захворюваннями сечових шляхів, застійни­ми явищами, серцевою недостатністю.

Листя брусниці містять глікозид арбутил, флавоноїди, органічні кислоти та інші речовини. Виявляють сечогінну і протимікробну дію. Застосовують у вигляді відвару як сечогінний засіб при запаль­них захворюваннях сечових шляхів, нефриті.

Трава хвоща польового містить велику кількість силікатної кислоти, флавоноїди, сапоніни, яблучну кислоту, мінеральні солі тощо. Призначають пацієнтам із серцево-судинними та іншими за­хворюваннями, що супроводжуються застійними явищами. Засто­совують за призначенням лікаря. Препарати з трави хвоща польо­вого можуть спричинити подразнення нирок.

Протипоказання: нефрит і нефрозонефрит.

Бруньки березові містять ефірну олію та дубильні речовини. Призначають хворим з набряками ниркового і серцевого походження.

Листя мучниці містять алкалоїд арбутин, органічні кислоти, лавоноїди. Призначають як сечогінний і дезінфекційний засіб при пальних захворюваннях сечового міхура і сечових шляхів. Слід призначати з обережністю в період вагітності.

Листя ортосифону містять глікозид ортосифонін, сапоніни, ефірну олію. Застосовують при набряках унаслідок недостатності кровообігу і порушення функції нирок.