Лікарські засоби, що впливають на ЦНС: наркозні, снодійні засоби, спирт етиловий. Протиепілептичні.
Інші частини лекції ► Частина II | Частина III
Засоби для наркозу
Засоби для наркозу — це лікарські препарати, в результаті введення яких в організмі виникає стан наркозу (narcosis — оніміння).
Наркоз — це оборотне пригнічення функції ЦНС, яке супроводжується знепритомленням, втратою больових та інших видів чутливості, пригніченням рефлекторної активності і розслабленням скелетних м’язів за умови збереження серцево-судинної діяльності і дихання.
Наркоз — один із методів загального знеболення.
Фармакодинаміку засобів для наркозу остаточно не вивчено. Усі препарати порушують синаптичну передачу в ЦНС. За послідовністю пригнічення ЦНС виділяють чотири стадії наркозу:
I. Стадія аналгезії. Спочатку знижується больова чутливість, а потім виникає амнезія. Інші види чутливості, тонус скелетних м’язів і рефлекси збережені.
II. Стадія збудження. Ця стадія характеризується мовною та руховою активацією, підвищенням артеріального тиску, порушенням дихання, підсиленням усіх рефлексів (можливі зупинка серця, блювання, бронхо- і ларингоспазм).
III. Стадія хірургічної анестезії. У пацієнта відсутні всі види чутливості, пригнічені рефлекси м’язів; відновлюється нормальне дихання, стабілізується артеріальний тиск. Зіниці розширені, очі відкриті. На цій стадії виділено чотири рівні.
VІ. Стадія пробудження (настає після припинення введення засобів для наркозу ) - відновлення функцій ЦНС, але у зворотному порядку: з’являються рефлекси, відновлються тонус м’язів і чутливість, повертається свідомість.
Класифікація препаратів для наркозу
1. Засоби для інгаляційного наркозу:
а) леткі рідини — ефір, фторотан (галотан), метоксифлуран, десфлуран, енфлуран, ізофлуран тощо;
б) гази — діазоту оксид, циклопропан тощо.
2. Засоби для неінгаляційного наркозу:
а) порошки у флаконах — тіопентал-натрій
б) розчини в ампулах — натрію оксибутират, пропанідид (сомбревін), тропофол (диприван), кеталар (кетамін, каліпсол).
Засоби для інгаляційного наркозу:
- їх уводять за допомогою спеціальної апаратури;
- наркоз легко керується;
- більшість препаратів спричинюють подразнення слизової оболонки дихальних шляхів, відчуття ядухи, травмують психіку пацієнта;
- потрапляють в атмосферу і можуть шкідливо впливати на здоров'я медичного персоналу.
Ефір для наркозу — летка рідина з різким запахом, що швидко руйнується на світлі, тому необхідно перевіряти якість препарату перед застосуванням. Температура кипіння — 35 °С. Вогненебезпечний. Ефір добре розчиняється у воді, жирах та ліпідах. Є сильним анестезійним засобом. Має широкий спектр наркотичної дії і високий коефіцієнт безпеки застосування.
Побічні ефекти: виражена стадія збудження; сприяє звільненню катехоламінів, що може призвести до аритмії, підвищення рівня глюкози в крові; після наркозу можуть з’явитися нудота, блювання і закреп; унаслідок швидкого випаровування ефіру з поверхні дихальних шляхів може розвинутися пневмонія; у дітей може спричинити судоми. Для їх усунення використовують тіопентал.
Фторотан (галотан) — летка рідина. Руйнується на світлі, температура кипіння — 50 °С. Фторотан не горить і в суміші з ефіром запобігає горінню останнього. Фторотан погано розчиняється у воді, але добре — в жирах та ліпідах. Сильний анестетик (перевищує властивості ефіру як анестетика втричі, а азоту закису — в 50 разів), але виявляє помірну аналгетичну дію.
Побічні ефекти: пригнічення дихання; аритмія, пов’язана зі збудженням (β-адренорецепторів міокарда), тому під час наркозу не можна вводити атропін і катехоламіни (адреналін, норадреналін). У разі аритмії вводять β-адреноблокатори (анаприлін); серцева недостатність; артеріальна гіпотензія; психічні зміни; гепатотоксичний, нефротоксичний, мутагенний, канцерогенний і тератогенний ефект; в осіб, які працюють з фторотаном, можуть бути алергійні реакції.
Ізофлуран, енфлуран, десфлуран — справляють менший вплив на серцево-судинну систему.
Діазоту оксид — газ, що не вибухає, але підтримує горіння. Препарат не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Вводять у суміші 80 % азоту закису та 20 % кисню. Анестезія настає через 3-5 хв. Стадії збудження немає. Наркоз поверхневий, тому азоту закис використовують для базисного наркозу і нейролептанальгезії. Використовують препарат для знеболювання при тяжких травмах, гострому панкреатиті, інфаркті міокарда, під час пологів тощо.
Побічні ефекти: зрідка — нудота, блювання, аритмія, артеріальна гіпертензія; гіпоксія виникає внаслідок тривалого введення азоту закису. Важливо підтримувати вміст кисню в газовій суміші на рівні не менше ніж 20 %. Після закінчення подачі азоту закису продовжують давати кисень протягом 4-5 хв.
Засоби для неінгаляційного наркозу:
- їх уводять внутрішньовенно, внутрішньом’язово або ректально;
- наркоз настає відразу без стадії збудження;
- не забруднює атмосферу;
- наркоз погано керується.
Класифікація засобів для неінгаляційного наркозу за тривалістю дії
- Препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу 5- 10 хв): пропандид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол).
- Препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу 20- 40 хв): тіопентал-натрій, гексенал.
- Препарати довгої тривалості дії (тривалість наркозу 90-120 хв): натрію оксибутират.
Тіопентал-натрій - порошок жовтуватого або жовтувато-зеленого кольору, легко розчинний у воді. Розчин готовлять ех tempore на стерильній воді для ін’єкцій. Вводять внутрішньовенно (повільно) або ректально (дітям). Наркоз настає відразу і триває 20 хв.
Побічні ефекти: пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця, підсилення секреції бронхіальних залоз.
Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах по 10 мл 20 % розчину. Вводять внутрішньовенно повільно, зрідка — внутрішньом’язово або призначають всередину. В результаті внутрішньовенного введення стадія наркозу настає через 30 хв і триває 2-4 год.
Побічні ефекти: рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика внаслідок швидкого внутрішньовенного введення; блювання; рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.
Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчинний у воді і спирті. Кетамін зумовлює дисоційовану загальну анестезію, яка характеризується кататонією, амнезією і анальгезією. Препарат вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Тривалість наркозу — 10-15 хв залежно від способу введення. Застосовують препарат для введення в наркоз, а також для його підтримання. Кетамін можна використовувати також амбулаторно під час нетривалих хірургічних втручань.
Побічні ефекти: артеріальна гіпертензія, тахікардія; підвищення внутрішньочерепного тиску; гіпертонус, м’язовий біль; галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції).
Кетаміновий наркоз не слід проводити хворим з порушенням психіки та епілепсією.
Пропанідид (сомбревін) — вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20-40 с і триває 3-5 хв. Використовують препарат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час нетривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, зняття швів, катетеризація).
Побічні ефекти: брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність; бронхоспазм, анафілактичний шок; тромбофлебіт.
Особливості роботи із засобами для наркозу:
- тіопентал-натрій та інші барбітурати не можна змішувати в одному шприці з кетаміном, дитиліном, пентаміном, аміназином і піпольфеном, оскільки внаслідок фізико-хімічної взаємодії утворюється осад;
- на засоби для наркозу не дозволяється виписувати рецепти.
Заходи запобігання ускладненням внаслідок застосування засобів для наркозу:
- вибухонебезпечні речовини комбінують з фторотаном;
- неінгаляційні анестетики комбінують з інгаляційними засобами для наркозу, щоб зменшити або усунути стадію збудження, відчуття ядухи, психічну травму;
- перед наркозом для зменшення рефлекторних реакцій і обмеження секреції залоз пацієнтам роблять премедикацію (підготовку до операції) — вводять атропін (або інший м-холіноблокатор);
для усунення болю — анальгетики (фентаніл, промедол тощо);
для посилення розслаблення скелетних м’язів — міорелаксанти (тубокурарин);
для зменшення проявів алергії — антигістамінні (димедрол, піпольфен) препарати.
Для премедикації призначають також транквілізатори, нейролептики, гангліоблокатори, клофелін та інші лікарські засоби.
Снодійні
Снодійні засоби — це лікарські препарати, що сприяють засипанню і забезпечують необхідну тривалість та глибину сну. Вони пригнічують міжнейронну (синаптичну) передачу в ЦНС.
Класифікація снодійних препаратів
- Агоністи бензодіазепінових рецепторів: похідні бензодіазепіну — нітразепам, діазепам (седуксен, сибазон),феназепам, нозепам, лоразепам, тріазолам, мідазолам.
- Препарати різної хімічної будови — зопіклон (імован), золпідем (санвал, івадал), доксиламін (донорміл),бромізовал.
- Снодійні засоби наркотичного типу дії:
- Похідні барбітурової кислоти: етамінал-натрій, барбаміл, фенобарбітал, метогекситал (бріетал), іпронал.
- Аліфатичні сполуки: хлоралгідрат.
Похідні бензодіазепіну виявляють анксіолітичний (усунення психічного напруження), снодійний, седативний (заспокійливий), протисудомний і м’язоворозслаблювальний ефект. Механізм їхньої снодійної дії пов’язують із взаємодією зі спеціальними бензодіазепіновими рецепторами, внаслідок чого вони посилюють ГАМК (γ-аміномасляна кислота) - міметичний, тобто гальмівний, вплив на ЦНС.
Снодійний ефект після застосування нітразепаму настає через 30-60 хв і триває до 8 год. Нітразепам потенціює дію засобів для наркозу, спирту етилового. Препарат кумулює. При тривалому застосуванні спричинює звикання. На відміну від барбітуратів, має незначний вплив на структуру сну, спричинює менший ризик розвитку лікарської залежності.
Застосовують нітразепам при порушеннях сну різного характеру, а також при неврозах та в комбінації з протисудомними засобами для лікування хворих на епілепсію.
Побічні ефекти: сонливість; атаксія; порушення координації рухів; рідко — нудота, тахікардія, алергійні реакції.
Нітразепам протипоказаний жінкам у період вагітності, при міастенії, захворюваннях печінки та нирок з порушенням їх функцій, а також водіям та іншим особам, діяльність яких потребує швидкої психічної та фізичної реакції.
Зопіклон (імован) виявляє седативну та снодійну дію. Після прийому препарату швидко настає сон, що характеризується нормальною структурою та тривалістю (6-8 год) фаз, не спричинює постсомнічних порушень. Застосовують при порушенні сну (порушення засипання, нічні та ранні пробудження, ситуаційне і хронічне безсоння).
Побічні ефекти: гіркий або металевий присмак у роті, нудота, блювання, дратівливість, пригнічений настрій, рідко — кропивниця, висип, сонливість при пробудженні.
При тривалому застосуванні можливі звикання та лікарська залежність.
Золпідем (івадал, санвал) — виявляє виражену снодійну та седативну дію та незначний анксіолітичний, м’язоворозслаблювальний, протисудомний ефект. Препарат мало впливає на фази сну. При вживанні всередину швидко всмоктується, діє 5-6 год. Застосовують при порушенні сну.
Побічні ефекти: алергійні реакції, артеріальна гіпотензія, атаксія, диспепсичні явища, сонливість.
При тривалому застосуванні можливі звикання та лікарська залежність.
Доксиламін (донорміл) — препарат з вираженою седативною та М?холіноблокувальною дією. Спричинює снодійний ефект, скорочує час засипання, подовжує тривалість і якість сну, не впливає на його фізіологічні фази. Застосовують при порушенні сну, інсомнії.
Побічні ефекти: можливі сухість у роті, порушення акомодації, виникнення сонливості.
Бромізовал (бромурал) — виявляє заспокійливу та помірно снодійну дію, добре переноситься. Призначають всередину як заспокійливий засіб по 0,3-0,6 г 1-2 рази на день і як снодійний — по 0,6?0,75 г на прийом за півгодини до сну.
До снодійних засобів із наркотичним типом дії належать похідні барбітурової кислоти. Барбітурати мають суттєві недоліки і застосовують їх як снодійні обмежено.
Фенобарбітал — призначають дорослим як снодійний засіб за 1 год до сну (тривалість дії — 6-8 год) і як заспокійливий та протисудомний засіб. Для лікування хворих на епілепсію призначають за схемою, починаючи з дози 0,05 г 2 рази на день, поступово підвищуючи дозу до усунення нападів, а для заключного курсу дозу поступово знижують. Фенобарбітал має здатність спричинювати індукцію мікросомальних ферментів печінки, що слід враховувати при комбінованому застосуванні з іншими препаратами, ефект від яких може при цьому знижуватися.
Етамінал-натрію призначають усередину при порушенні засипання за 30 хв до сну і як заспокійливий засіб.
Побічні ефекти снодійних: постсомнічні порушення: сонливість, головний біль, м’язова слабкість, порушення координації, менструального циклу; дратівливість, невроз і навіть психоз (унаслідок скорочення парадоксальної фази сну); психічна і фізична залежність (наркоманія) та толерантність унаслідок тривалого застосування; симптоми абстиненції: пітливість, нервозність, порушення зору; диспепсичні явища; алеріійні реакції.
Гострі отруєння снодійними засобами зустрічаються нерідко. При отруєннях потерпілі скаржаться на слабість, сонливість, головний біль. Невдовзі з’являються ознаки глибокого пригнічення ЦНС: втрачається притомність, зникають реакції на тактильні та інші подразнення, послаблюються рефлекси, пригнічується дихання, знижується температура тіла, розслаблюється скелетна мускулатура, падає артеріальний тиск. Шкіра стає блідою з ціанотичним відтінком, слизові оболонки також ціанотичні. Зіниці розширюються, майже не реагують на світло.
Після заходів, які забезпечують прохідність дихальних шляхів, та інтубації трахеї потерпілим проводиться штучна вентиляція легень і промивання шлунка розчином натрію гідрокарбонату за допомогою зонда. Через нього вводять у шлунок 30-40 г магнію сульфату як проносного засобу, 3-5 столових ложок вугілля активованого. З метою зменшення концентрації отрути в крові і прискорення видалення її з організму проводиться гемосорбція, гемодіаліз або перитонеальний діаліз. Для збільшення ступеня іонізації барбітуратів, що гальмує їхнє проникнення в тканини і реабсорбцію в ниркових канальцях, проводять внутрішньовенне введення розчину натрію гідрокарбонату (внутрішньовенно 250-300 мл 4 % розчину). Аналептики (бемегрид та ін.) застосовують лише при легких отруєннях, але ні в якому разі ? при глибокому пригніченні дихання. Застосовуються також судинотонізуючі й кардіотонічні засоби (строфантин, мезатон, норадреналін, преднізолону гемісукцинат), інфузійна терапія реополіглюкіном, розчинами глюкози, антибіотики для профілактики пневмонії. Потерпілі підлягають госпіталізації.
Особливості роботи зі снодійними препаратами:
- регламентоване зберігання, відпуск і призначення;
- курс лікування не має перевищувати 4 тиж;
- відміняти препарат слід поступово;
- не можна застосовувати в період вагітності і годування груддю;
- під час лікування заборонено вживати алкоголь;
- необхідно попередити пацієнтів про властивість препаратів спричинювати післядію, що може негативно вплинути на їхню професійну діяльність.
Спирт етиловий
Спирт етиловий при місцевому застосуванні дає виражений антисептичний, а також подразнювальний та в’яжучий ефект (див. тему «Антисептичні та дезінфекційні засоби»). Резорбтивна дія препарату проявляється пригніченням ЦНС, що є причиною гострих і хронічних отруєнь при вживанні спиртних напоїв. Спирт етиловий при внутрішньому застосуванні швидко всмоктується (особливо натще) в основному в тонкій кишці і приблизно 20 % — у шлунку. В організмі 90 % етилового спирту підлягає біотрансформації до вуглекислого газу і води. Окиснюється в печінці з виділенням енергії (7,1 ккал/г). Спирт етиловий у незміненому вигляді виділяється легенями, нирками і потовими залозами.
Пригнічувальна дія спирту етилового залежно від концентрації в крові і тканинах мозку має 3 стадії:
- збудження;
- наркозу;
- агональну.
Як засіб для наркозу спирт етиловий не використовують, оскільки він має неширокий спектр наркотичної дії, а також спричинює виражену стадію збудження. Слід зазначити його дію на центри терморегуляції, яка проявляється підвищенням тепловіддачі за рахунок розширення судин шкіри; ось чому вживання на холоді спирту етилового сприяє переохолодженню.
Спирт етиловий підсилює секреторну активність слинних та шлункових залоз. Активність пепсину за низьких концентрацій (до 10 %) спирту не змінюється, а при підвищенні концентрації — знижується. Спирт етиловий 40 % пригнічує не тільки секрецію соляної кислоти, але й ферментну активність шлункового соку.
Застосування резорбтивної дії спирту етилового:
- парентеральне годування хворих з кахексією, які перебувають у критичному стані. 5 % розчин етанолу додають в протишокові рідини;
- при отруєнні спиртом метиловим вводити внутрішньовенно у формі 10 % розчину;
- припинення передчасних пологів.
Унаслідок тривалого застосування можливі звикання та лікарська залежність (психічна і фізична).
Гостре отруєння спиртом етиловим відбувається при його концентрації 3-4 г/л і характеризується ознаками глибокого пригнічення функції ЦНС. Стадію ейфорії та збудження змінює кома. Потерпілі втрачають свідомість, знижується температура тіла, шкіра стає вологою, холодною на дотик, пульс частий, слабкого наповнення, з’являються асфіксія, ціаноз, знижується серцева діяльність, можливі судоми, марення, мимовільне виділення сечі та калу. Смерть настає від паралічу дихального центру і зниження серцевої діяльності.
Під час лікування гострого отруєння спиртом етиловим слід:
- запобігати припиненню дихання і аспірації блювотними масами;
- для підтримання функції серцево-судинної системи призначати серцеві глікозиди;
- якщо збережена функція нирок, проводити форсований діурез за допомогою фуросеміду;
- вводити препарати: натрію гідрокарбонат (для усунення ацидозу), глюкозу з інсуліном (для окиснення спирту) тощо.
Хронічне отруєння (алкоголізм) характеризується звиканням, психічною і фізичною залежністю, синдромом абстиненції. Постійне тривале застосування алкоголю призводить до порушення функції внутрішніх органів і систем. Вживання спиртних напоїв у період вагітності може стати причиною алкогольного синдрому плода (мікроцефалія, затримка розумового розвитку дитини аж до олігофренії, м’язова гіпотонія, аномалія розвитку серця і статевих органів). Особливо небезпечним є отруєння в період з 4-го по 10-й тиждень вагітності.
Серед фармакологічних засобів для лікування хворих на алкоголізм ефективним є тетурам (еспераль, дисульфірам,антабус, лідевін). Суть лікування полягає в тому, що в разі призначення тетураму разом з 20-30 мл горілки порушується окиснення спирту на рівні ацетальдегіду, у пацієнта спостерігаються гіперемія обличчя, артеріальна гіпотензія, тахікардія, підвищення потовиділення, порушення дихання, блювання, страх смерті. Це може тривати від 30 хв до декількох годин. Таким чином у пацієнта виробляється відраза до алкоголю. Тетурам не призначають особам віком понад 50 років, при серцево-судинних захворюваннях, патології печінки, нирок і обміну речовин.
Є пролонгована форма тетураму — стерильні таблетки еспераль для імплантації. У деяких випадках з метою вироблення негативної реакції хворого на алкоголь також використовують блювотний засіб — апоморфін, різні психотропні препарати. Але поки що ефективних медикаментозних засобів для лікування хворих на алкоголізм немає.
Протиепілептичні засоби
Епілепсія - це захворювання є наслідком виникнення в корі великого мозку або підкоркових мозкових центрах вогнища збудження, яке передається на нервові та м’язові системи. Є декілька судомних і безсудомних форм епілепсії.
Протиепілептичні засоби — застосовують для попередження або зменшення судом при нападах різних форм епілепсії.
Розрізняють:
- великі судомні напади — тоніко-клонічні судоми з втратою свідомості. Через декілька хвилин настає загальне пригнічення ЦНС, виникають тривалі судомні напади, або напади, що відбуваються один за одним з малими інтервалами, і позначаються терміном «епілептичний статус»;
- малі напади епілепсії, що характеризуються нетривалою втратою свідомості;
- міоклонус-епілепсія, що проявляється нетривалими судомними посмикуваннями;
- фокальна (парціальна) епілепсія, що характеризується нападами порушення поведінки, немотивованими вчинками, про які хворий не пам’ятає.
Судоми при такій формі не виникають.
Лікування хворих з кожною з форм епілепсії проводять певними протиепілептичними засобами.
Класифікація протиепілептичних засобів залежно від їх застосування при певних формах епілепсії
І. Генералізовані форми епілепсії
Великі судомні напади
- Фенобарбітал
- Гексамідин
- Дифенін
- Карбамазепін
- Натрію вальпроат
Епілептичний статус
- Діазепам
- Лоразепам
- Клоназепам
- Фенобарбітал
- Дифеніл
- Засоби для наркозу
Малі напади епілепсії
- Етосуксимід
- Натрію вальпроат
- Клоназепам
- Триметин
Міоклонус-епілепсія
- Клоназепам
- Натрію вальпроат.
II. Фокальні (парціальні) форми епілепсії
- Карбамазепін
- Натрію вальпроат
- Дифенін
- Фенобарбітал
- Гексамідин
- Клоназепам.
Механізм дії протиепілептичних засобів полягає у пригніченні рухових зон кори і підкірки, у збільшенні вмісту в ЦНС ендогенного гальмівного медіатору ГАМК; зменшенні збуджувальної дії на ЦНС амінокислот.
Фенобарбітал (люмінал) для лікування хворих на епілепсію призначають у субгіпнотичних дозах. Ефективність препарату зумовлена пригнічуючим впливом на збудливість нейронів епілептичного вогнища. Не виключена можливість розвитку звикання та лікарської залежності.
Показання до застосування: великі судомні напади, епілептичний статус, фокальні форми епілепсії. Призначають у вигляді моно- і комбінованої терапії.
Карбамазепін (тегретол, фінлепсин) — спричинює протисудомний ефект, який виявляється у попередженні та ослабленні епілептичних нападів, а також у позитивній психотропній дії. Після прийому препарату у хворих покращується настрій, вони стають більш діяльними.
Показання до застосування: великі судомні напади, фокальна епілепсія, змішані форми епілепсії.
Побічні ефекти: диспепсичні розлади, головний біль, порушення акомодації.
Етосуксимід (суксилеп) є препаратом вибору для профілактики малих нападів епілепсії. Його також призначають при міоклонічних формах епілептичних нападів.
Побічні ефекти: диспепсичні розлади, загальна слабкість, сонливість; при тривалому застосуванні — порушення з боку крові та функції нирок.
Натрію вальпроат (депакін, конвулекс) — сприяє накопиченню в мозку ГАМК (інгібує ГАМК-трансаміназу), а також блокує натрієві канали, внаслідок чого знижуються збудливість і судомна готовність моторних зон великого мозку. Покращуються психічний стан і настрій.
Показання до застосування: всі форми епілепсії (особливо ефективний при великих і малих нападах, меншою мірою — при фокальній епілепсії).
Побічні ефекти: нудота, атаксія, сонливість (рідко спостерігаються і не дуже виражені). Є дані, що препарат підсилює побічні ефекти інших протиепілептичних засобів і це слід враховувати під час проведення комбінованої терапії хворих на епілепсію.
Клоназепам (антелепсин) — спричинює транквілізувальну, міорелаксувальну, анксіолітичну і протисудомну дію. Препарат діє безпосередньо на кіркові і підкіркові епілептогенні вогнища, а також припиняє поширення судомних розрядів на інші ділянки мозку; підвищує вплив гальмівного медіатору ГАМК на пре- і постсинаптичні мембрани нервових клітин.
Показання до застосування: малі судомні, міоклонічні напади, епілептичний статус і судомні напади у немовлят.
Побічні ефекти: сонливість, рідко — атаксія, втрата апетиту.
Особливості роботи з протиепілептичними засобами:
- слід враховувати, що всі протиепілептичні засоби можуть зумовити синдром відміни (відновлення і підсилення судом), тому при відміні препаратів необхідно поступово знижувати дозу;
- протисудомна дія фенобарбіталу зменшується у разі поєднання його з препаратами раувольфії;
- карбамазепін несумісний з тетрациклінами;
- при застосуванні натрію вальпроату категорично заборонено вживати алкоголь;
- при одночасному застосуванні карбамазепіну і натрію вальпроату можливий розвиток коми;
- після їди приймають карбамазепін, етосуксимід, натрію вальпроат.