DMUPharm

Впливають на апетит

Класифікація засобів, що впливають на апетит

Гіркоти (настойка полину, настойка гірка, кульбаба, золототи­сячник, трилисник, гірчиця, хрін та ін.) вибірково подразнюють смакові рецепториязика, рефлекторно збуджують центр голоду довгастого мозку, підвищують апетит, покращують травлення. За­стосовують гіркоти при захворюваннях, що супроводжуються зни­женням або відсутністю апетиту (анорексія).

Інсуліни знижують рівень глюкози в крові і збуджують центр го­лоду довгастого мозку. Детально про інсуліни йдеться в розділі «Препарати гормонів, їх синтетичних аналогів та антагоністів».

Засоби, що знижують апетит (анорексигенні препарати) — дезопімон, фепранон, мазиндол — стимулюють, збуджують центр насичення довгастого мозку і пригнічують центр голоду, знижують апетит. Застосовують анорексигенні препарати при аліментарному ожирінні (ожиріння, що пов’язане з переїданням). Вони полегшу­ють дотримування дієти.

Побічні ефекти: безсоння, підвищення АТ, лікарська залежність.

Протипоказання: гіпертонічна хвороба, стенокардія, гіпертиреоз.

Впливають на секрецію шлунка

Засоби, які застосовують при гіпосекреції шлункового соку

Порушення секреції шлунка пов’язане з нервовою (зниження ак­тивності парасимпатичної регуляції і блукаючого нерва), гормо­нальною та місцевою регуляцією. Зниження секреції шлункового соку призводить до розвитку гіпацидного гастриту та деяких видів пептичної виразки шлунка, а в подальшому може зумовити виник­нення новоутворень (злоякісних пухлин).

Препарати, що застосовують на початкових стадіях захворювання:

• гіркоти (див. «Засоби, що впливають на апетит»);
• вуглекислі мінеральні води: «Єсентуки-17», «Лужанська», «Поляна Квасова»;
• препарати на основі лікарських рослин: квітів бузини чорної, ромашки лікарської, трави золототисячнику малого, деревію зви­чайного тощо.

Засоби замісної терапїі, препарати, які застосовують у тяжких випадках:

• сік шлунковий натуральний;
• пепсин;
• кислота хлоридна розведена;
• пепсидил;
• абомін;
• ацидин-пепсин.

Вуглекислі мінеральні води містять вуглекислий газ, який поси­лює секрецію шлункового соку. Їх вживають перед їдою на початко­вих стадіях захворювань шлунка, що супроводжуються знижен­ням секреції шлункового соку.

Засоби замісної терапії призначають у тих випадках, коли залози шлунка не можуть забезпечити достатню секрецію шлункового соку.

Сік шлунковий натуральний містить кислоту хлоридну розведе­ну, ферменти пепсин, ліпазу та інші компоненти. Пепсин активуєть­ся тільки за наявності кислоти хлоридної розведеної. Тому його призначають у мікстурах із кислотою хлоридною або порошок пеп­син запивають кислотою хлоридною розведеною.

Сік шлунковий натуральний, пепсин, кислоту хлоридну розве­дену, ацидин-пепсин, пепсидил, абомін призначають перед їдою при гіпацидному гастриті, ахілії ( відсутність соляної кислоти і фермента пепсина в шлунковому соку ).

Засоби, які застосовують при гіперсекреції шлункового соку

Перша ознака підвищеної секреції шлункового соку — печія. Підвищення кислотності шлункового соку, як правило, виникає внаслідок порушення нервової і гормональної регуляції, місцевих розладів травлення та спадкових факторів, що призводить до ви­никнення запалення слизової оболонки шлунка (гіперацидний гас­трит) та дефекту слизової оболонки (виразка шлунка). Згідно із су­часними теоріями, неабияку роль у виникненні виразкової хвороби відіграють мікроорганізми і, зокрема Helicobacter pylori. Тому у фармакотерапевтичному лікуванні хворих з пептичною виразкою шлунка використовуть препарати, які впливають на кислотність (антацидні засоби), зменшення секреторної активності (блокатори Н2-рецепторів шлунка, М-холіноблокатори, інгібітори протонного насоса), знешкодження збудників хвороби (антиґелікобактерні за­соби) а також засоби, які знеболюють та захищають слизову оболон­ку від подразливої дії кислоти (в’яжучі, місцевоанестезійні засоби).

Класифікація засобів, що застосовують при підвищеній секреції шлунка

Антацидними називають препарати, які нейтралізують надли­шок кислоти шляхом хімічної реакції; антациди є основами.

Натрію гідрокарбонат нейтралізує соляну кислоту з утворенням вуглекислого газу, що є небажаним явищем. Вуглекислий газ зумо­влює вторинну гіперсекрецію (через деякий час кислотність знову підвищується). Натрію гідрокарбонат унаслідок тривалого застосу­вання може змінювати рН крові в бік лужної реакції (призводити до алкалозу), оскільки він добре всмоктується в кров. Все це є недолі­ком даного препарату, тому натрію гідрокарбонат застосовують об­межено, здебільшого в разі печії.

Магнію оксид під час реакції нейтралізації не утворює вуглекис­лого газу і тому не чинить вторинної гіперсекреції, не всмоктується в кров і не впливає на рН крові. У зв’язку з цим він є найкращим антацидом швидкої дії.

Показання до застосування: при печії, гіперацидному гастриті, пептичній виразці шлунка — по 0,25-1 г 3-4 рази на день за 15 хв до і після їди.

Альмагель (алюмаг, анацид, маалокс, гастал, ренні) — це ком­бінований препарат, що містить алюмінію гідроксид, магнію оксид тощо. Він чинить антацидну, обволікальну, адсорбівну дію.

Показання до застосування: пептична виразка шлунка, гіпера­цидний гастрит — по 2 чайні ложки препарату 4 рази на день за 10-15 хв до їди, запиваючи 1-2 столовими ложками води.

Блокатори (антагоністи) Н2-рецепторів — циметидин, ранітидин, фамотидин — блокують гістамінові Н2-рецептори шлунка і знижують секрецію шлункового соку. При тривалому застосуванні (звичайно протягом 6 тиж) ці препарати спричинюють рубцювання та загоєння виразок. Застосовують для лікування хворих з пептич­ною виразкою шлунка та дванадцятипалої кишки, профілактики рецидивів цих захворювань.

Фамотидин (фамосан, квамател, гастросидин) — сильний антисекреторний засіб, який належить до III покоління блокаторів Н2-рецепторів шлунка. Спричинює дозозалежне зниження секреції кислоти та активності пепсину (через 2 год — на 80-90 %, через 6 год — на 70-75 %, через 10 год — на 40-45 %), що створює опти­мальні умови для рубцювання виразки.

Показання до застосування: пептична виразка шлунку та два­надцятипалої кишки, профілактика рецидивів та ін.

Побічні ефекти: діарея, нудота, блювання, метеоризм, головний біль, запаморочення, втомлюваність, сонливість, шкірний висип, зміни у формулі крові.

М-холіноблокатори (холінолітики) — гастроцепін, атропіну сульфат, метацин, платифілін, препарати красавки (беладони) — блокують М-холінорецептори парасимпатичної вегетативної іннер­вації, знижують секрецію шлункового соку, усувають спазми непосмугованих м’язів шлунка та кишок.

Дія, застосування, побічні ефекти, форми випуску атропіну сульфату, метацину, платифіліну, препаратів красавки описано в розділі «Засоби, що діють у ділянці закінчень холінергічних нервів».

Гастроцепін (пірензепін) вибірково блокує М1-холінорецептори шлунка, не впливаючи на інші органи. Він знижує секрецію шлун­кового соку і не порушує фізіологічні функції травного каналу. Має тривалий лікувальний ефект.

Показання до застосування: лікування гіперацидного гастриту, пептичної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки, профілак­тики та лікування «стресової» виразки тощо.

Побічні ефекти: діарея, сухість у роті.

Блокатори протонного насоса — омепразол, ланзопразол, пантопразол- (контролок, нольпаза) — пригнічують базальну та стимульовану секрецію шлун­кового соку.

У лікуванні хворих з пептичною виразкою шлунка зараз широ­ко використовують антибактеріальні засоби, які активні у відно­шенні збудника виразкової хвороби — Helicobacter pylori, — метронідазол ( кліон, метрогіл, ефлоран ), хелікоцин та ін.

Хелікоцин — комбінований антибактеріальний засіб, що міс­тить амоксицилін (антибіотик пеніцилінового ряду) та метронідазол. Комбінація цих препаратів є високоактивною у відношенні Helicobacter pylori та зумовлює стійку і тривалу ремісію хвороби.

Показання до застосування: комбінована терапія хворих з пеп­тичною виразкою шлунка та хронічним гастритом.

Впливають на моторику шлунка

Класифікація препаратів, що впливають на моторику шлунка

Блювотні препарати

Вони спричинюють антиперистальтику шлунка (скорочення м’я­зів шлунка, внаслідок чого їжа просувається у зворотному напрям­ку), що супроводжується блюванням. Блювотні засоби центральної дії (апоморфіну гідрохлорид) подразнюють рецептори тригер-зони довгастого мозку, збуджують блювотний центр мозку. Апоморфіну гідрохлорид вводять підшкірно по 0,1 мл. Через 10 хв виникає блю­вання.

Застосовують для лікування алкоголізму в поєднанні з уживан­ням алкоголю. Через певний час у хворого формується негативний умовний рефлекс на алкоголь.

Блювотні засоби рефлекторної дії (настій трави термопсису, роз­чин аміаку) подразнюють рецептори шлунка і рефлекторно збуджу­ють блювотний центр довгастого мозку. Застосовують при гострих отруєннях, щоб зумовити блювання.

Протиблювотні засоби

Протиблювотну дію виявляють нейролептики (етаперазин, тіетилперазин, аміназин, трифтазин, галоперидол, дроперидол), М-холіноблокатори (скополамін, аерон), метоклопрамід (церукал, рег­лан) та інші препарати.

Нейролептики застосовують при безперервному блюванні у пе­ріод вагітності, при пухлинах мозку, променевій хворобі, під час сеансів хіміотерапії у хворих зі злоякісними пухлинами тощо.

М-холіноблокатори призначають при блюванні, спричиненому вестибулярними порушеннями (морська та повітряна хвороби).

Метоклопрамід (церукал, реглан) виявляє сильну протиблювот­ну дію, а також прискорює пересування їжі із шлунка в кишечник за рахунок розслаблення пілоричного сфінктера. Не впливає на сек­реторну активність шлунка.

Показання до застосування: нудота, блювання різного поход­ження (після наркозу, лікування цитостатиками та іншими препа­ратами, черепно-мозкова травма тощо).

Побічні ефекти: сонливість, втомлюваність, шкірний висип, гінекомастія (збільшення молочных залоз у чоловіків), галакторея (патологічне мимовільне витікання молока із молочних залоз поза зв'язку з процесом годування дитини), при тривалому застосуванні — паркін­сонізм.

Впливають на секрецію підшлункової залози

Захворювання підшлункової залози з порушенням її зовніш­ньої секреції проявляються у формі гострого або хронічного панк­реатиту.

Панкреатит — запальний процес підшлункової залози, спричи­нений травмами, проникненням інфекції із травного каналу та жов­човидільних проток, а також порушенням дієти (зловживання ал­коголем, жирною їжею та ін.).

Гострий панкреатит проявляється гострим болем у верхній поло­вині живота, яка деколи має круговий характер та іррадіює у праву половину грудної клітки та праве плече. Характерними також є без­перервне блювання, невисока температура тіла, прискорений пульс (120-140 за 1 хв), підвищення ферментної активності крові і сечі (діастаза, амілаза).

При хронічному панкреатиті біль є помірним, хворий скаржить­ся на диспепсичні розлади (рідкі випорожнення з дуже неприємним запахом), зменшення маси тіла.

Для лікування хронічного панкреатиту, пухлин та атрофії за­лозистих елементів використовують поліферментні препарати або засоби замісної терапії — панкреатин, дистал, іпентал, креон, трифермент, панзинорм, фестал, мезим-форте, дигестал, ензистал, ораза, солізим.

Ферментні препарати містять основні ферменти підшлункової залози — трипсин, амілазу, ліпазу, які забезпечують перетравлю­вання білків, вуглеводів та жирів. Ферментні засоби призначають при розладах травлення, хронічному ентероколіті, панкреатиті тощо.

Для лікування гострого панкреатиту використовують:

• антиферментні препарати: апротинін (контрикал, трасилол, гордокс);
• М-холіноблокатори.

Контрикал (апротинін, трасилол, гордокс, тсалол) — інгібітор протеолітичних ферментів (трипсину, хімотрипсину, плазміну, калікреїну), який отримують із легень великої рогатої худоби. Препа­рат знижує активність ферментів підшлункової залози та поперед­жує розсмоктування утворених тромбів (інгібітор фібринолізу).

Показання до застосування: гострий панкреатит, панкреанекроз, запобігання післяопераційному панкреатиту, зупинка крово­теч, які пов’язані з підвищеною фібринолітичною активністю крові.

Побічні ефекти: алергійні реакції та навіть анафілактичний шок (особливо при повторних введеннях препарату), тромбофлебіт.

Гепатотропні засоби

• Жовчогінні препарати
• Холелітолітичні засоби
• Гепатопротектори

Жовчогінні препарати

Жовчогінні препарати — це засоби, які стимулюють утворення жовчі (чинять холеретичну дію) та покращують відток жовчі, роз­слаблюють непосмуговані м’язи жовчовидільних шляхів та сприя­ють виходу жовчі у дванадцятипалу кишку (виявляють холекіне­тичну дію).

Класифікація жовчогінних препаратів

Жовчогінні препарати застосовують для лікування хворих з хро­нічним гепатитом, холециститом, холангітом, дискінезією жовчо­видільних шляхівтощо.

Протипоказання: гострий гепатит, дистрофія печінки, холеретики — при обтураційній жовтяниці.

Алохол — комбінований жовчогінний засіб, що містить суху жовч, екстракти часника та кропиви, активоване вугілля. Він поси­лює утворення жовчі, секреторну активність печінки та усього травного каналу; зменшує процеси гниття, метеоризм у кишечни­ку; виявляє легку проносну дію.

Показання до застосування: хронічний гепатит, холецистит, хо­лангіт, звичайний закреп.

Побічні ефекти: в окремих випадках і дуже рідко — алергійні реакції, діарея.

Холосас — натуральний препарат, який виробляють з екстракту шипшини та цукру. Виявляє м’яку спазмолітичну та жовчогінну дії. Покращує обмінні процеси в печінці.

Показання до застосування: хронічний холецистит, гепатит.

Побічні ефекти: відсутні.

Холелітолітичні засоби

Холелітолітичні засоби — препарати, які сприяють розчиненню холестеринових компонентів у жовчному міхурі та жовчовидільних протоках.

Хенодіоксихолева кислота — холелітолітичний засіб, який є природним компонентом жовчі людини, сприяє розчиненню холес­теринових конкрементів за рахунок пригнічення синтезу ендоген­ного холестерину в печінці, забезпечує поступове розчинення хо­лестеринових каменів.

Показання до застосування: холестеринові (рентгенонегативні) конкременти у жовчному міхурі та загальній жовчній протоці, роз­чинення залишків конкрементів після літотрипсії та інших ендо­скопічних методик тощо. Необхідна умова лікування — функціо­нуючий жовчний міхур без запальних процесів та розмір конкрементів не більше 2 см у діаметрі (сумарний об’єм конкремен­тів не повинен перевищувати половини об’єму жовчного міхура).

Побічні ефекти: діарея (особливо на початку лікування), підви­щення активності трансаміназ.

Гепатопротектори

Гепатопротектори — засоби, що захищають клітини печінки від пошкоджувального впливу гепатотоксичних речовин, нормалізу­ють обмінні процеси в гепатоцитах. Їх застосовують для лікування хворих з гепатитом, цирозом печінки, а також для попередження токсичного впливу на печінку.

Класифікація гепатопротекторів

Есенціале — гепатопротектор, який за хімічною будовою від­повідає природним фосфоліпідам, що відіграють значну роль у про­цесах клітинної регенерації, метаболізму та детоксикації.

Препарат нормалізує функцію печінки та її енергетичний ба­ланс, прискорює відновлення гепатоцитів (клітин печінки).

Показання до застосування: гострий та хронічний гепатит, жи­рова дегенерація печінки, початкові стадії цирозу печінки, інтокси­кація, гестоз у вагітних та ін.

Побічні ефекти: дуже рідко — дискомфорт в епігастральній ді­лянці, діарея.

Силібінін (силегон, силібор, легалон, карсил) — гепатопротекторний засіб рослинного походження, що містить біологічно актив­ні речовини розторопші плямистої, основна діюча речовина — силімарин.

Препарат захищає гепатоцити від шкідливих ушкоджень, сти­мулює синтез білків.

Показання до застосування: хронічний гепатит, активна форма гепатиту, цироз печінки, профілактика токсичних та лікарських уражень печінки.

Побічні ефекти: не виявлені.

Гепабене — комбінований препарат рослинного походження, що містить екстракти трави дим'янки та плодів розторопші плямистої. Екстракт дим'янки виявляє жовчогінну дію, а екстракт з плодів розторопші плямистої — гепатопротекторну.

Показання до застосування: дискінезія жовчовидільнних шля­хів при захворюваннях печінки та після видалення жовчного міху­ра.

Побічні ефекти: збільшення сечовиділення, діарея.

Проносні засоби

Проносні препарати (застосовують при закрепах) — засоби, що стимулюють рухову активність кишок, викликають дефекацію.

Сольові (осмотичні) проносні засоби — магнію сульфат, натрію сульфат тощо — створюють у кишках високу концентрацію йонів, підвищують осмотичний тиск, порушують всмоктування води. Вода і розчинені в ній речовини затримуються у кишках, унаслідок чого вони розтягуються, механорецептори подразнюються та поси­люється їхня рухова активність. Через 4-6 год настає дефекація.

Застосовують сольові проносні при отруєннях, гострих закрепах.

Контактні проносні препарати подразнюють рецептори різних відділів кишечнику, а ті — спричинюють і посилюють перисталь­тику кишок.

Класифікація проносних препаратів

Рицинова олія діє переважно в тонкій кишці, де з неї утворюєть­ся рицинолова кислота, яка подразнює рецептори і посилює перис­тальтику. Дія проявляється через 6-8 год. Окрім цього рицинова олія рефлекторно посилює ритмічні скорочення матки.

Показання до застосування: гострий закреп, а також для стиму­ляції пологів.

Протипоказання: період вагітності, отруєння.

Проносні препарати рослинного походження — листя сенни, кора крушини, корінь ревеню, плоди жостеру (а також комбіновані препарати — сенасайд, сенаде, сенадексин, регулакс та ін.) — міс­тять антраглікозиди, які подразнюють рецептори товстої кишки і через 8-10 год настає дефекація. Призначають ці засоби при хроніч­них закрепах.

Побічні ефекти: звикання.

На рецептори товстої кишки діють також синтетичні препара­ти — фенолфталеїн, ізафенін, гуталакс, бісакодил. Дія проявляєть­ся через 10-12 год. Ці засоби застосовують при хронічних закрепах. Проносні засоби рослинного походження та синтетичні препарати призначають на ніч.

Макрогол (форлакс, фортране) — проносний засіб у формі по­рошку, високомолекулярний оксид етилену, здатний утворювати зв’язки з молекулами води. Тим самим він діє і як осмотичний про­носний засіб, і розм’якшує калові маси. Дія проявляється через 24- 48 год.

Показання до застосування: макрогол і форлак — закреп у до­рослих; фортране використовують для промивання кишечнику пе­ред ендоскопічним та рентгенівським дослідженнями, операціями на кишечнику.

Мукофальк — проносний засіб рослинного походження, який отримують із насіння подорожника. Регулює роботу кишечнику, збільшуючи об’єм його вмісту та розм’якшуючи калові маси.

Показання до застосування: звичний закреп, закреп у період ва­гітності, тріщини прямої кишки, геморой та ін.

Побічні ефекти: відчуття наповнення шлунка, метеоризм.

Протипроносні засоби

При діареї використовують:

• антибактеріальні засоби
  • антибіотики — ністатин, пімафуцин, поліміксин, леворин та ін.;
  • синтетичні антибактеріальні засоби — фталазол, сульгін, ніфуроксазид, інтетрикс та ін.;
• ентеросорбенти — активоване вугілля, аттапульгіт, ентеросгель, смекта, альгігель, сорбогель;
• засоби, що пригнічують перистальтику кишечнику — лоперамід.

Лоперамід — антидіарейний засіб, який знижує тонус і мотори­ку гладких м’язів кишечнику за рахунок дії на опіатні рецептори кишкової стінки, підвищує тонус анального сфінктера. Дія настає швидко і триває 4-6 год.

Показання до застосування: гостра і хронічна діарея різного по­ходження.

Протипоказання: кишкова непрохідність, гострий коліт.

• пробіотики - харчові добавки, що містять живі мікроорганізми які беруть участь у травленні

Засоби для діагностики

• Препарати, які застосовують для функціональної діагностики захворювань печінки, жовчного міхура. З цією метою проводять дуоденальне зондування. Хворому через зонд у дванадцятипалу киш­ку вводять 50-100 мл теплого 25-30 % розчину магнію сульфату, який сприяє рефлекторному викиду жовчі. Через певні інтервали беруть на дослідження 3 проби — А, В, С.
• Засоби, які застосовують для функціональної діагностики за­хворювань шлунка. З цією метою підшкірно вводять гістамін або пентагастрин, які посилюють секрецію шлункового соку.

При вагітності

Классификация лекарственных средств по степени тератогенности (США)

Категория А — препараты с невыявленным тератогенным действием ни в клинике, ни в эксперименте. Полностью исключить риск тератогенности не позволяют никакие исследования.

Категория В — препараты, у которых отсутствовала тератогенность в эксперименте, однако клинических данных нет.

Категория С — препараты, оказывающие неблагоприятное действие на плод в эксперименте, но адекватного клинического контроля нет.

Категория D — препараты, оказывающие тератогенное действие, но необходимость их применения превышает потенциальный риск поражения плода. Эти препараты назначают по жизненным показаниям. Женщина должна быть информирована о возможных последствиях для плода.

Категория Х — препараты с доказанной тератогенностью в эксперименте и клинике. Противопоказаны при беременности.