Вступ. Загальна рецептура. Лікарські форми
Предмет і задачі
Предмет і задачі фармакології
Фармакологія (грец. Pharmacon— ліки, отрута; logos— вчення; єгип. фармакі — той, хто дарує зцілення) — це наука про лікарські засоби.
Застосування лікарських засобів — універсальний метод надання медичної допомоги хворим. Фармакологія існує на стику багатьох наук — медико-біологічних (хімії, анатомії, мікробіології, гігієни), клінічних і фармацевтичних (фармакогнозія — наука про лікарські рослини, аптечна технологія виготовлення лікарських форм).
Фармакологія — наука, що вивчає взаємодію лікарських засобів зорганізмом і включає три розділи: теоретичний (загальний), експериментальний і клінічний. Теоретична фармакологія складається з двох великих розділів: загальної і спеціальної фармакології.
Загальна фармакологія вивчає основні закономірності взаємодії лікарських речовин з організмом.
Предметом спеціальної фармакології є фармакокінетика та фармакодинаміка окремих лікарських засобів.
Фармакокінетика вивчає процеси всмоктування, розподілу в організмі, перетворення і виведення ліків. Фармакодинаміка вивчає локалізацію дії, механізм, а також види дії лікарських речовин. Експериментальна фармакологія вивчає вплив біологічно активних і лікарських речовин на організм тварин в умовах експерименту.
Клінічна фармакологія вивчає взаємодію лікарських речовин з організмом людини в умовах патології.
З історії
Короткий нарис з історії фармакології
В історії розвитку фармакології можна виділити два етапи.
Етап І. Емпіричний етап. Людина пізнавала отруйні і лікувальні властивості рослин та методи їх обробки в певних пропорціях на власному досвіді. Історія лікознавства пов’язана з іменами видатних лікарів.
У Стародавній Греції — з іменем Гіппократа (459-377 рр. до н. е.). Збірник його медичних праць «Кодекс Гіппократа» зберігся до наших часів. Гіппократ вважав, що основною зброєю лікаря мають бути ніж, слово і рослини (без жодних перетворень).
У Стародавньому Римі найвидатнішим ученим-лікарем був Клавдій Гален (131-210), який першим запропонував робити витяжки з рослин. До нашого часу застосовують такі лікарські форми, як настої, відвари, настойки, екстракти, і називають їх галеновими препаратами.
В Арабських халіфатах відомим лікарем-філософом був Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037). Він автор всесвітньо відомого твору «Канон лікарської науки», в якому є розділи з описанням майже 900 лікарських засобів, виготовлених з рослин, мінералів та органів тварин.
У Київській Русі досвід лікознавства був узагальнений Київською князівною Євпраксією Мстиславівною (1107-1172), онукою Володимира Мономаха, в її роботі «Мазі».
У Західній Європі пізнього середньовіччя важливу роль у розвитку медицини відіграв Парацельс (1493-1541). Він увів у медичну практику солі металів, особливу увагу приділяв дозуванню ліків. До нашого часу зберігся його афоризм: «Все є отрута, ніщо не позбавлено отруйності. Лише доза робить отруту непомітною».
Етап II. Науковий етап Науковий етап у розвитку фармакології почався з кінця XVII— початку XIX ст., чому сприяли всесвітньо відомі відкриття в біології, хімії, фізіології, патології тощо. Було відкрито експериментальні лабораторії, в яких вивчали фармакологічні властивості різних речовин.
Науковий етап у розвитку фармакології в Україні розпочався в Києво-Могилянській академії. Випускник академії Нестор Амбо- дик-Максимович (1744-1812) — автор першого вітчизняного посібника «Врачебное вещесловие или описание целительньїх растений, во врачевстве употребляемьіх, с из'ьяснением пользьі и употребления оных».
У 1886-1890 рр. експериментальну лабораторію при клініці С. П. Боткіна очолював учений-фізіолог І. П. Павлов (1849-1936), який вивчав вплив рослин, що містять серцеві глікозиди (адоніс, конвалія, строфант), а також лобелії, чемериці, препаратів калію, літію, цезію на функції серця та інших органів. Працюючи у Петербурзькій Військово-медичній академії, І. П. Павлов своїми дослідженнями сприяв розвитку фармакології, якій він надавав великого значення і про роль якої висловлювався так: «Фармакологія як медична доктрина — річ надзвичайно важлива. Адже хоч який був випадок, навіть акушерський, хірургічний, майже ніколи не обходиться без того, щоб разом із застосованими спеціальними заходами не було введено в організм лікарських засобів. Зрозуміло, що точне введення цього універсального інструменту лікаря має або повинно мати величезне значення».
Розвитку фармакології в Україні сприяли кафедри фармакології при медичних університетах у Харкові (1805), Києві (1841), Львові (1897) та Одесі (1900). Професор Ю. О. Петровський (1905-1957) видав першу в Україні монографію «Клінічна фармакологія».
Кафедру фармакології Київського університету з 1868 по 1870 р. очолював видатний учений і педагог В. І. Дибковський. Посібником для кількох поколінь студентів та лікарів були його «Лекції з фармакології», де на високому науковому рівні подано класифікацію лікарських засобів, обґрунтовано закономірність їх взаємодії з організмом.
Кафедру фармакології Київського медичного інституту з 1944 по 1971 р. очолював відомий фармаколог і токсиколог О. І. Черкес (1894-1974). Академік О. І. Черкес та його учні вивчали фармакологію серцевих глікозидів, засобів, що знижують артеріальний тиск. За його пропозицією було розроблено антидот при отруєнні солями важких металів, а також серцевими глікозидами - препарат унітіол. Основним напрямком наукової діяльності О. І. Черкеса була біохімічна фармакологія.
Значний внесок у розвиток фармакології зробили вчені науково- дослідних інститутів, у тому числі Національної академії наук та Академії медичних наук України, особливо Інституту фармакології та токсикології (Київ) і Державного наукового центру лікарських засобів (Харків).
Кафедру фармакології Одеського університету з 1960 по 1985 р. очолював професор Я. Б. Максимович (1919-1985), який розробив основні положення фармакології метаболітів, що сприяло вивченню вітамінних та гормональних препаратів.
Розвитку нейрофармакології сприяли роботи українських учених — Я. Б. Максимовича (Одеса), Г. О. Батрака (Дніпропетровськ), колективів кафедр фармакології медичних вузів Харкова і Донецька.
У XXст. фармакологія досягла великих успіхів. Значного розвитку набула фармакотерапія.
Фармакотерапія (грец. Pharmacon— лікарський засіб, отрута, зілля; therapeia— лікування) — науково обґрунтоване застосування лікарських засобів для лікування при конкретному захворюванні з урахуванням особливостей його перебігу, тривалості, форми і стадії, патогенетичних механізмів розвитку, а також супутніх захворювань.
Токсикологія (грец. toxicon— отрута; logos— наука) вивчає механізм токсичної дії лікарських засобів і розробляє методи профілактики отруєнь лікарськими та іншими засобами, а також стратегію лікування у випадках отруєнь та ускладнень фармакотерапії.
Шляхи пошуку нових ЛЗ
Шляхи пошуку нових лікарських засобів
Процес розвитку фармакології характеризується постійним пошуком і створенням нових, більш активних і безпечних препаратів.
Пошук нових лікарських засобів розвивається за такими напрямками:
I. Хімічний синтез препаратів.
II. Одержання препаратів з лікарської сировини й виділення окремих речовин.
III. Виділення лікарських речовин, що є продуктами життєдіяльності грибів і мікроорганізмів.
IV. Біотехнологія (клітинна і генна інженерія).
При фармакологічному дослідженні потенціальних препаратів вивчається фармакодинаміка речовин: їхня специфічна активність, тривалість ефекту, механізм і локалізація дії. Важливою є фармакокінетика: всмоктування, розподіл, метаболізм, а також шляхи виведення лікарських засобів. Особлива увага приділяється побічним ефектам, токсичності при одноразовому і тривалому застосуванні, тератогенності, канцерогенності, мутагенності. Остаточне рішення при оцінюванні нових лікарських речовин приймається після їхнього клінічного випробування.
Уведення в рецептуру
Уведення в лікарську рецептуру
Загальна рецептура — це розділ фармакології, який вивчає правила виписування рецептів і способи призначення лікарських засобів. Визначення термінів відповідає Закону України «Про лікарські засоби» (123/96-ВР).
Лікарська сировина — це матеріал бактеріального, рослинного, мінерального, тваринного чи синтетичного походження, з якого виготовляють лікарські препарати. Лікарська сировина має бути дозволена до використання Державним фармакологічним центром МОЗ України.
Лікарські засоби — речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовують для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або для зміни стану функцій організму.
До лікарських засобів належать: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати); гомеопатичні засоби; засоби, які використовують для виявлення збудників хвороб, а також для боротьби зі збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до продуктів.
Діючі речовини (субстанції) — біологічно активні речовини, які можуть змінювати стан і функції організму або виявляти профілактичну, діагностичну чи лікувальну дію та використовуються для виробництва готових лікарських засобів.
Лікарські речовини добувають з природної сировини і продуктів синтетичного походження. Джерелами отримання лікарських речовин є лікарські рослини, продукти надр землі, органи тварин, продукти життєдіяльності мікроорганізмів і грибів, продукти синтетичного та напівсинтетичного виробництва, а також генно-інженерних технологій.
Лікарський препарат — це лікарський засіб у певній лікарській формі.
Лікарська форма — це наданий лікарському засобу чи лікарській рослинній речовині зручний для застосування стан і вигляд, за якого досягається потрібний терапевтичний ефект.
Види лікарських форм:
Тверді лікарські форми (таблетки, порошки, драже, карамелі, пастилки, гранули та ін.).
Рідкі лікарські форми (розчини, настої і відвари, настойки, екстракти, емульсії, суспензії, мікстури та ін.).
М'які лікарські форми (мазі, пасти, супозиторії, лініменти, креми, гелі).
Лікарські форми для ін'єкцій (препарати в ампулах, флаконах, стерильні розчини).
Аптека.Фармакопея
Аптека (грец. apotheke — склад, сховище) — це медична установа, де зберігають, виготовляють, відпускають населенню і лікувальним установам лікарські засоби, а також проводять санітарно-освітню роботу.
В аптеках готують і відпускають лікарські засоби за рецептами лікарів, а несильнодіючі лікарські засоби — без рецептів. Здійснюють також продаж перев'язного матеріалу, предметів догляду за хворими, медичних інструментів, окулярної оптики, мінеральних вод, санітарно-гігієнічних і парфумерних товарів, дезінфікуючих та інсектицидних засобів.
Існують також лікарняні аптеки для обслуговування хворих, котрі перебувають у стаціонарах.
Лікарські препарати і лікарські форми, складові яких, дози і спосіб виготовлення наведено у Фармакопеї, називають офіцинальними, а лікарські форми, які готують в аптеці за рецептом лікаря, — магістральними.
Відповідно до Закону України «Про лікарські засоби»,
Державна фармакопея України — це правовий акт, що містить загальні вимоги до лікарських засобів, фармакопейні статті (монографії), методи контролю за якістю лікарських засобів.
Державна фармакопея має законодавчий характер. Вимоги, що висуває Державна фармакопея до лікарських засобів, є обов’язковими для всіх підприємств і установ України (незалежно від їхньої форми власності), які виготовляють, зберігають, контролюють, реалізують і застосовують медикаменти. Державна фармакопея встановлює вимоги до безпеки та якості лікарських засобів.
У вересні 2001 р. в Україні вийшло перше видання Державної фармакопеї України (ДФУ), створене колективом державного підприємства «Науково-експертний фармакопейний центр».
Положення ДФУ узгоджені з Європейською фармакопеєю, яка передбачає обов’язкове виробництво лікарських засобів відповідно до вимог Незалежної виробничої практики (GMP). В Україні ще не створено умов для переходу на обов’язкове виконання вимог GMP, що доводиться певного мірою компенсувати за рахунок високих вимог до якості кінцевого продукту.
Лікарські засоби за токсичністю поділяють на:
Отруйні — Venena, список А.
До них належать отруйні та наркотичні речовини, які зберігають під замком у шафах з написом «Venena», «А» у спеціально обладнаних кімнатах.
В аптеці, а також у відділеннях стаціонару та в поліклінічному відділенні вони підлягають предметно-кількісному обліку. Відповідальними особами в стаціонарі призначають завідувачів відділень та старших медсестер. За порушення правил обліку, зберігання та використання наркотичних анальгетиків, отруйних речовин медичний персонал притягують до адміністративної та кримінальної відповідальності.
Сильнодіючі — Heroica, список Б.
Зберігають їх окремо від інших лікарських засобів у шафі з написом «Heroica», «Б». Деякі з них — психотропні, клонідин (клофелін), а також спирт етиловий — підлягають предметно-кількісному обліку.
Інші лікарські засоби — Varia.
Усі вони зберігаються відповідно до вимог ДФУ.
Рецепт
Рецепт — це письмове звернення лікаря, завідувачів фельдшерських чи фельдшерсько-акушерських пунктів до фармацевта про виготовлення та відпуск певній особі лікарського засобу із зазначенням дози та способу його застосування.
Рецепт - це важливий медичний, фінансовий та юридичний документ, до якого необхідно ставитися дуже уважно.
Виписують рецепти за правилами, встановленими наказом МОЗ України № 360 від 19.07.2005 р.
Існує 2 форми рецептурних бланків.
Форма № 1 — для виписування ліків дорослим і дітям за повну вартість; на пільгових умовах (безоплатно, з оплатою 50 %) і засобів, що підлягають предметно-кількісному обліку.
Форма № 3 — для виписування наркотичних препаратів (бланки рожевого кольору, мають відповідну серію і номер).
Структура рецепта:
Рецепт виписують на відповідному бланку, оформленому друкарським способом. Рецепт складається з таких частин:
1. Напис (Inscriptio), до якого входять:
- назва лікувально-профілактичного закладу і його код;
- категорія рецепта;
- дата виписування рецепта (число, місяць, рік);
- прізвище та ініціали хворого, вік;
- прізвище та ініціали лікаря.
2. Звернення лікаря до фармацевта (Propositio) — «rесіре», що означає «візьми» (скорочено — «Rp.:»).
3. Після Rp.: йде перелік лікарських речовин (Designatio materiarum) латинською мовою в родовому відмінку із зазначенням їх кількості (дози).
Якщо в рецепті виписана одна речовина, то це простий рецепт, а якщо кілька — складний. Під час виписування складного рецепта назви препаратів пишуть одну під одною і в певному порядку: спочатку основна лікарська речовина (basis), на дію якої розраховує лікар, потім — допоміжна (adjuvans), яка посилює дію основної, потім, якщо потрібно, речовина, яка зменшує неприємний смак і запах ліків (corrigens), і формівна речовина (constituens).
У рецептах кількість твердих та сипких речовин позначають у грамах або частках грама. Для практичної діяльності необхідні знання позначення доз у рецептах (у грамах або частках) і на упаковці (у міліграмах).
Позначення доз у рецептах
|
Одиниця маси, г |
Позначення в рецепті |
Прочитання умовного позначення |
Позначення, мг |
|---|---|---|---|
|
1 |
1,0 |
Один грам |
1000 |
|
0,1 |
0,1 |
Один дециграм |
100 |
|
0,01 |
0,01 |
Один сантиграм |
10 |
|
0,001 |
0,001 |
Один міліграм |
1 |
|
0,0001 |
0,0001 |
Один дециміліграм |
0,1 |
|
0,00001 |
0,00001 |
Один сантиміліграм |
0,01 |
Кількість рідких лікарських форм у рецептах вказується в мілілітрах, краплях (наприклад: 1 ml; 100 ml; gtt). Якщо лікарська речовина дозується в одиницях дії (ОД), то в рецепті вказується кількість одиниць дії.
4. Приписка (Subscriptio) — вказівка фармацевту на технологію виготовлення, лікарську форму, кількість доз (латинською мовою).
Сигнатура (Signatura). Починається зі слова Signa (познач). Цю частину пишуть державною чи іншими мовами згідно із Законом України «Про мови в Україні», без будь-яких скорочень.
5. Рецепт закінчується підписом лікаря та його особистою печаткою.
6. Додатково регламентується тривалість дії виписаного рецепта шляхом позначення окремих термінів.
► рецепти на бланку форми № 1, дійсні протягом 1 місяця з дня виписування
► рецепти на спеціальних рецептурних бланках форми № 3 — протягом 10 днів.
З правилами виписування рецептів та вимог-замовлень на лікарські засоби і вироби медичного призначення, з порядком зберігання та обліку рецептурних бланків можна ознайомитись у наказі МОЗ України № 360 від 19.07.2005 р, а з організацією зберігання в аптечних закладах різних груп лікарських засобів та виробів медичного призначення — у наказі МОЗ України №44 от 16.03.93.
Тверді ЛФ
Рецептура твердих лікарських форм
До твердих лікарських форм відносять порошки, таблетки, драже, гранули тощо.
Таблетки (Tabulettae) — тверда дозована лікарська форма, яку одержують шляхом пресування лікарських та індиферентних речовин (цукор, крохмаль, тальк, натрію хлорид, вода, розчин желатину). Виготовляють таблетки круглої або овальної форми на фармацевтичних заводах.
Таблетки для вживання всередину класифікують так:
- таблетки без оболонки; одношарові, одержані одноразовим пресуванням
- таблетки, вкриті оболонкою; вкриті одним або кількома шарами суміші різних речовин (смоли, желатин, цукри, воски)
- таблетки шипучі — таблетки без оболонки, основну масу яких становлять кислоти і карбонати або гідрокарбонати, які швидко реагують у присутності води з виділенням вуглекислого газу
- таблетки розчинні (перед застосуванням розчиняють у воді)
- таблетки дисперговані
- таблетки кишково-розчинні (перед вживанням диспергують у воді до утворення гомогенної суспензії)
- таблетки з модифікованим вивільненням; стійкі в шлунковому соку і звільняють діючу речовину в кишечнику (містять спеціальні допоміжні речовини для зміни швидкості або місця вивільнення діючої речовини або речовин)
- таблетки для застосування у ротовій порожнині; забезпечують повільне вивільнення і місцеву дію речовини в певних ділянках рота
Таблетки перед вживанням краще подрібнити і розчинити в невеликій кількості води. Таблетки тривалого виведення і такі, що мають ентеросолюбільне покриття, не можна подрібнювати (див. главу «Загальна фармакологія»). Є спеціальні таблетки для розсмоктування у роті, а також для введення у піхву, для імплантації під шкіру.
Залежно від кількості лікарських речовин є прості (містять один лікарський засіб) та складні (містять два або декілька лікарських засобів) таблетки.
Виділяють ще один різновид таблеток — складні таблетки, що мають спеціальну офіцинальну назву (седалгін, теофедрин тощо).
Драже (Dragee) — тверда дозована лікарська форма, яку одержують шляхом багаторазового нашаровування лікарських і допоміжних речовин на цукрові гранули. Вживають всередину: ковтають не розжовуючи. Завдяки цукровій оболонці драже не відчувається неприємного смаку і запаху лікарських речовин.
Мікродраже — тверда дозована лікарська форма, яка утворюється шляхом нанесення лікарської речовини й цукрового сиропу на зернятка цукру.
Гранули (Granulaе) — тверда лікарська форма, має вигляд однорідних частинок округлої, циліндричної або неправильної форми. Виготовляють на фармацевтичних заводах.
Гранули є недозованою лікарською формою. Їх призначають всередину, дозують чайними ложками, дітям — розчиняють у кип’яченій воді.
Порошок (Pulvis) — це тверда сипка лікарська форма для внутрішнього або зовнішнього застосування, що складається з однієї або кількох подрібнених речовин. Стерильний порошок застосовують для парентерального введення після попереднього розчинення в стерильному розчиннику.
За ступенем подрібнення порошки поділяють на:
►великі (pulvis grossus) — застосовують всередину після попереднього розчинення
►дрібні (pulvis subtillis) — застосовують усередину і запивають водою
►найдрібніші (pulvis subtilissimus) — використовують для зовнішнього застосування
Маса дозованих порошків становить від 0,1 до 1 г, а якщо вміст лікарської речовини менше ніж 0,1 г, то додають цукор (Saccharum), молочний цукор (Saccharum lactis) або глюкозу (Glucosum), а для хворого на цукровий діабет — крохмаль (Amylum). Відпускають дозовані порошки в папері, а ті, що містять гігроскопічні речовини, — у вощеному (Charta cerata) або парафіновому папері (Charta paraffinata).
Недозовані порошки випускають масою від 5 до 100 г і більше. Відпускають у паперовому пакеті або в баночці. Є певні правила щодо виписування порошків у рецептах.
Капсули (Capsulae) — це оболонки для дозованих порошкоподібних, гранульованих або рідких лікарських речовин для застосування всередину. У капсулах випускають лікарські препарати, що мають неприємний смак, запах або справляють подразливу дію. Желатинові капсули виготовляють із желатину. Вони бувають еластичні, які заповнюють на заводах, і тверді, що складаються з двох напівциліндрів, які заповнюють на заводах та в аптеках. Капсули призначають всередину; їх ковтають не розжовуючи.
Спансули (Spansulae)— це капсули для застосування всередину, які містять суміш кількох видів мікродраже лікарських речовин з різною тривалістю дії.
Сучасна хіміко-фармацевтична промисловість виготовляє «кондитерські» лікарські форми на желатиновій основі: пастилки, цукерки, печиво, які є привабливими на вигляд і зручними в лікуванні дітей дошкільного віку.
До твердих ЛФ відносяться і збори.
Збори – є суміші порізаних або стовчених в крупний порошок частин лікарських рослин.
Збори – стара і найбільш проста форма використання лікарських рослин, що допускає в домашніх умовах приготування з них різного «чаю» (настоїв і відварів), полоскань, припарок, ванн.
В цих випадках дозування збору (відмірювання ложкою) покладається на самого хворого. Тому до складу зборів не вводять отруйних лікарських рослин.
Відвіку зборами займалися тільки аптеки, в даний час приготування зборів зосереджене, в основному, на фармацевтичних підприємствах. При заводському виробництві зборів удосконалюється якість різкі і однорідності змішення.
В зборах використовують: у цілому вигляді – дрібні квітки і квіткові кошики ( наприклад, ромашки), а також деяке насіння і ягоди, в порізаному або роздробленому вигляді – все коріння, кора, трави, крупне листя і деякі квіти (липовий цвіт), в стовченому або крупноїзмельченном вигляді – плоди, насіння, а також крихке листя (наприклад, толокнянки).
За призначенням збори розрізняють:
|
Збір грудний |
Збір протигемороїдальний |
Збір потогінний |
|
Збір послаблюючий |
Збір жовчогінний |
Збір для полоскання |
|
Збір шлунковий |
Збір сечогінний |
Збір полівітамінний |
|
Збір заспокійливий |
Збір гіркий |
Збір для припарок |
М'які ЛФ
До м’яких лікарських форм відносять мазі, пасти, лініменти, супозиторії, пластири.
Мазі (Unguenta) — м’які лікарські засоби для місцевого застосування, призначені для нанесення на шкіру, рани і слизові оболонки для місцевої терапевтичної, пом’якшувальної, захисної дії або для проникнення лікарських речовин крізь шкіру чи слизові оболонки.
Мазі містять діючі та допоміжні речовини.
Допоміжні речовини
- М’які мазеві основи-носії (вазелін, ланолін).
- Речовини, що підвищують температуру плавлення та в’язкість, — парафін, спермацет, гідрогенізовані рослинні олії, воски та ін.
- Гідрофобні розчинники (мінеральні і розчинні олії та ін.).
- Вода і гідрофільні розчинники (етанол та ізопропанол).
- Емульгатори, гелеутворювальні, антимікробні консерванти та ін.
Характеристика основ
Вазелін (Vaselinum) — продукт переробки нафти. Під дією повітря не псується. При нанесенні на шкіру не всмоктується, тому його використовують для виготовлення мазей та лікування виразок, ран, поверхневих пошкоджень шкіри.
Ланолін (Lanolinum) — мазева основа, яку добувають з овечої вовни. Має властивість проникати в глиб шкіри, також забезпечує резорбційну дію лікарських препаратів.
Свинячий жир (Adeps suillus, seu Axungia porcina depurata) — добре всмоктується через шкіру. Недолік: швидко псується.
Якщо в рецепті не зазначена мазева основа, тоді мазь виготовляють на вазеліні.
Для очних мазей використовують основу, яка містить 10 частин безводного ланоліну і 90 частин спеціального вазеліну для очних мазей.
Мазі виготовляють на фармацевтичних заводах (за офіцинальними прописами) та в аптеках (за магістральними прописами).
Відпускають у баночках або тубах від 20 до 100 г. Мазі для очей виготовляють в асептичних умовах і випускають у тюбиках від 5 до 10 г. Зберігати мазі потрібно в холодному місці.
Паста (Pasta) — це густа мазь, що містить від 25 до 65 % порошкоподібних речовин. Виготовляють на фармацевтичних заводах та в аптеках. До складу пасти входять лікарські речовини, індиферентні порошки — тальк (Talcum), крохмаль (Amylum), цинку йксид (Zinci oxydum) та мазеві основи. Відпускають у баночках до 100 г. На відміну від мазей пасти більш тривалий час утримуються на поверхні шкіри і виявляють адсорбційну та протизапальну дію.
Лініменти (Linimenta) — це рідкі мазі. Складаються з лікарських речовин і олій. Застосовують зовнішньо для накладання на рани, виразки, змащування уражених ділянок шкіри. Перед застосуванням їх слід збовтувати.
Лікарські форми для ректального застосування
Класифікація
- Ректальні супозиторії.
- Ректальні капсули.
- Ректальні розчини і суспензії.
- М’які лікарські засоби для ректального застосування.
- Ректальні піни.
- Ректальні тампони.
Супозиторії (Suppositoria) — дозована лікарська форма, що має тверду консистенцію за кімнатної температури і плавиться при температурі тіла.
Ректальні супозиторії бувають у формі циліндра, конуса, сигари і мають масу від 1,4 до 4 г. Вводять у пряму кишку для місцевої та резорбтивної дії.
Лікарські засоби для вагінального застосування
- Литі песарії (вагінальні супозиторії).
- Вагінальні таблетки.
- Вагінальні супозиторії.
- Вагінальні тампони.
Литі песарії (вагінальні супозиторії) — дозована лікарська форма. За формою вони бувають сферичними, яйцеподібними або мають вигляд плоского тіла із заокругленими кінцями. За об’ємом і консистенцією мають відповідати вагінальному застосуванню. Маса — 1,5 - 6 г. Вводять у піхву для місцевої дії.
Пацієнту слід розяснити, як їх вводити. Зберігають супозиторії в прохолодному місці.
Рідкі ЛФ
Рецептура рідких лікарських форм
До рідких лікарських форм відносять розчини, настої, відвари, настойки, рідкі екстракти, новогаленові препарати, сиропи, слизи, суспензії, емульсії, краплі, мікстури.
Широке застосування рідких лікарських форм зумовлене тим, що вони мають цілий ряд переваг перед іншими лікарськими формами:
Варіабельність шляхів введення;
Зниження подразнюючих властивостей деяких лікарських речовин (бромідів, йодидів);
Простота і зручність застосування, особливо в дитячої і геріатричній практиці;
Можливість маскування неприємного смаку;
При прийомі всередину вони всмоктуються і діють швидше, ніж тверді лікарські форми (порошки, таблетки), дія яких виявляється після розчинення їх в організмі;
Пом’якшуюча й обволікаюча дія ряду лікарських речовин виявляється найбільше повно при їхньому застосуванні у вигляді рідких лікарських форм;
Разом з тим, рідкі ліки, у порівнянні з твердими, мають і деякі недоліки:
Вони менш стійки при збереженні в порівнянні з твердими ліками, тобто нестабільні; тому що речовини в розчиненому вигляді легше піддаються процесам гідролізу, окисненню, ніж у сухому вигляді;
Розчини є сприятливими середовищами для розвитку мікроорганізмів, звідси малий термін зберігання рідких лікарських форм - не більше 3-5 діб;
Менш зручні при транспортуванні; вимагають більшого часу для приготування і спеціальної тари;
По точності дозування рідкі ліки уступають твердим лікарським формам.
Розчин (Solutio) — рідка лікарська форма для зовнішнього і парентерального застосування, а також для вживання всередину. Розчин одержують шляхом розчинення однієї або декількох лікарських речовин у розчиннику. Основна властивість розчинів — прозорість.
Як розчинник використовують: воду очищену (Aqua purificata), спирт етиловий 70 %, 90 %, 96 % (Spiritus aethylicus 70 %, 90 %, 96 %), олії — персикову (Oleum Persicorum), соняшникову (Oleum Helianthi), вазелінове масло (Oleum Vaselini).
Розчини для застосування всередину виписують в об’ємі 100-200 мл і дозують столовими (15 мл), десертними (10 мл), чайними (5 мл) ложками або спеціальною мензуркою.
Краплі (Guttae) — різновид розчинів. Виписують 5-10 мл і вживають усередину та застосовують зовнішньо (у ніс, вухо). Краплі для очей виготовляють в асептичних умовах і стерилізують.
Слизи (Mucilagines) — колоїдні розчини, які одержують шляхом обробки водою лікарської сировини (насіння льону, коріння алтею тощо).
Застосовують всередину та ректально в клізмах для зменшення подразливої дії лікарських засобів.
Емульсії (Emulsiones) — рідка лікарська форма, яку утворюють із нерозчинних рідин (вода та жирні або ефірні олії). Природна емульсія — молоко. Використовують емульсії для зовнішнього застосування та вживають усередину для маскування неприємного смаку ліків.
Суспензії (Suspensiones) — рідка лікарська форма, що складається з подрібненої лікарської речовини, не розчинної в рідині. Призначають для вживання всередину, зовнішнього застосування, стерильні — для внутрішньом’язового введення. Перед вживанням їх слід збовтувати.
Настій (Infusum) — це водна витяжка з листя, квітів, трави, яку готують в аптеці або в домашніх умовах. Для цього рослинну сировину подрібнюють, кладуть в інфундирку (закритий посуд з фарфору або з інших матеріалів), заливають дистильованою водою кімнатної температури і ставлять на киплячу парову баню (часто помішуючи) на 15 хв, потім охолоджують (45 хв), проціджують, доводять дистильованою водою до загального об’єму і відпускають у флаконах по 100-200 мл. Зберігають у прохолодному місці, перед вживанням збовтують. Для вживання всередину дозують ложками. Співвідношення рослинної лікарської сировини і води згідно з Фармакопеєю — 1:400; 1:30; 1:10.
Відвар (Decoctum) — водна витяжка з грубих частин лікарської рослинної сировини (коріння, кори, кореневища). На відміну від настоїв відвари нагрівають на киплячій водяній бані протягом 30 хв і фільтрують у гарячому вигляді або через 10 хв. Дозують, зберігають і вживають так само, як і настої.
Настойка (Tinctura) — це спиртова, спиртоводна, спиртоефірна витяжка з лікарської рослинної сировини. Готують на фармацевтичних фабриках шляхом мацерації (настоювання), перколяції (витиснення) у співвідношенні 1:10 (для сировини, що містить сильнодіючі речовини) і 1:5 (для сировини, що не містить сильнодіючих речовин). Випускають у флаконах (20-25 мл, 5-10 мл) і дозують по 20-25 або 5-10 крапель. Для дітей розрахунок такий: скільки років, стільки й крапель. Настойки мають тривалий термін придатності. Зберігати їх слід у прохолодному, захищеному від світла місці, щільно закритими.
Екстракт (Extractum) — це концентрована спиртова, спиртоводна витяжка з лікарської рослинної сировини для вживання всередину або для зовнішнього застосування. Готують у співвідношенні 1:2, 1:1. За консистенцією розрізняють рідкі (fluidum), густі (spissum) і сухі (siccum) екстракти. Рідкі екстракти випускають по 25-50 мл і дозують краплями, а сухі і густі додають до складу порошків, таблеток, супозиторіїв.
Новогаленові препарати — це спиртоводні, спиртоефірні витяжки з рослинної лікарської сировини, що максимально очищені від баластних речовин. Призначають всередину, а стерильні — вводять парентерально.
Мікстури — це рідка лікарська форма, суміш рідких або рідких і твердих лікарських речовин. Вони каламутні і мають осад. Призначають всередину, випускають по 100-200 мл і дозують ложками. Зберігають у прохолодному місці і перед вживанням збовтують.
ЛФ для ін'єкцій
Рецептура лікарських форм для ін’єкцій
До лікарських форм для ін’єкцій належать стерильні водні й олійні розчини в ампулах (по 1, 2, 3, 4, 5, 10, 20 мл), а також стерильні порошки у флаконах та ампулах, які перед уведенням розчиняють у відповідних розчинниках. Як розчинники використовують: бідистильовану воду, ізотонічний розчин натрію хлориду, 0,5 % розчин новокаїну. До лікарських форм для ін’єкцій висувають такі вимоги: стерильність (відсутність мікроорганізмів), чистота (відсутність механічних домішок), стійкість під час зберігання, апірогенність (не підвищує температуру тіла) і в ряді випадків — ізотонічність (осмотичний тиск препарату дорівнює осмотичному тиску крові).
Контейнери для лікарських засобів для парентерального введення мають бути виготовленні з прозорих матеріалів.
Лікарські форми для парентерального введення можуть бути класифіковані як:
ін’єкційні лікарські засоби;
внутрішньовенні інфузійні лікарські засоби;
концентрати для ін’єкційних або внутрішньовенних лікарських засобів;
порошки для ін’єкційних або внутрішньовенних інфузійних лікарських засобів;
імплантати.
Методи стерилізації:
-
нагрівання гарячим повітрям у сушильній шафі при температурі 180°С протягом 20-60 хв або 200°С впродовж 10-30 хв
-
нагрівання насиченою парою в стерилізаторі при температурі 110‑120 °С (101,3-151,9 кПа, або 1-1,5 атм) протягом 15-20 хв або 110 °С (56,5кПа або 0,5атм) впродовж 30-60 хв
- нагрівання (одноразове) парою в паровому стерилізаторі при температурі 100 °С протягом 30-60 хв;
- тиндалізація — нагрівання у воді при температурі 60-65 °С протягом 1 год впродовж 5 днів поспіль або при температурі 70-80 °С — 3 дні. У проміжках між нагріваннями матеріал слід зберігати при температурі 25-37 °С
- бактеріальна фільтрація в асептичних умовах крізь мікропористі стерильні фільтри
- хімічна обробка за допомогою антисептичних речовин (фенолу, трикрезолу тощо) та консервантів