М-холіноблокатори

М-холіноблокатори — це засоби, що блокують м-холінорецептори і перешкоджають взаємодії з ними ацетилхоліну. Під їх дією зменшу­ються або усуваються ефекти стимуляції парасимпатичних нервів.

Отже, під дією М-холіноблокувальних засобів спостерігається мідріаз (розширення зіниць), підвищення внутрішньоочного тиску, параліч акомодації; з’являється тахікардія, покращується атріовентикулярна провідність; знижується тонус м’язів травного кана­лу, жовчних проток, жовчного міхура, бронхів (спазмолітична дія); зменшується секреція потових і слізних залоз, шкіри, слизових оболонок порожнини рота.

До М-холіноблокаторів відносять: атропіну сульфат, препарати беладони, платифіліну гідротартрат, метацин, гастроцепін. Усі вони є спазмолітиками.

Основні ефекти антагоністів М-холінорецепторів

Атропін—алкалоїд, що міститься в беладоні (Аtropa Веllаdonna), блекоті (Hyoscyamus niger), дурмані (Datura stramonium).

У медичній практиці застосовують атропіну сульфат. Для нього характерні всі ефекти м-холіноблокаторів, крім того, він проникає через ГЕБ і чинить складний вплив на ЦНС.

Показання до застосування: при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, холециститі, жовчнокам’яній хворобі, спазмах кишок і сечовивідних шляхів, бронхіальній астмі, для профілактики рефлекторної брадикардії перед наркозом. В офталь­мології застосовують для дослідження очного дна, при травмах ока. Використовують як антидот при отруєнні холіноміметичними і ан- тихолінестеразними засобами.

Побічні ефекти: тахікардія, сухість у роті.

Препарати беладони

Настойку беладони призначають всередину дорослим по 5-10 крапель як спазмолітичний і знеболювальний засіб при виразковій хворобі шлунка та жовчнокам’яній хворобі.

Екстракт беладони сухий призначають у формі таблеток і супо­зиторіїв як болезаспокійливий і спазмолітичний засіб.

Комбіновані препарати з беладоною — бекарбон, бесалол, бе­лалгін — призначають при захворюваннях травного каналу; при геморої і болю в прямій кишці — супозиторії бетіол, анузол.

Скополамін — алкалоїд, що міститься разом з атропіном в бела­доні, блекоті, дурмані, скополії. У медичній практиці застосовують у вигляді скополаміну гідроброміду. Подібний до атропіну. На відмі­ну від останнього пригнічує ЦНС — чинить седативний ефект, протиблювотну дію, знижує рухову активність. Застосовують скопола­міну гідробромід для лікування хворих на паркінсонізм, разом з анальгетиками, іноді як протиблювотний засіб при морській і повіт­ряній хворобі (аерон). В офтальмології — з діагностичною метою.

Платифілін — алкалоїд рослини жовтозілля (Senecio platyphyllis). Застосовують препарат платифіліну гідротартрат. Поступаєть­ся атропіну М?холіноблокуючою дією. Виявляє міотропну, спаз­молітичну дію, пригнічує судиноруховий центр.

Показання до застосування: при спазмах шлунка, кишок, жовч­них проток і жовчного міхура, виразковій хворобі шлунка та два­надцятипалої кишки, бронхіальній астмі, при спазмах мозкових і вінцевих судин, стенокардії. В офтальмології використовують для розширення зіниць. Препарат діє менш тривало, ніж атропін.

Метацин (метацину йодид) — синтетичний М-холіноблокатор. Застосовують при виразковій хворобі шлунка та хронічному гаст­риті, нирковій і печінковій коліці; в анестезіології — для премедикації перед наркозом.

Гастроцепін (пірензепін) — селективний блокатор М1-холінорецепторів обкладних і основних клітин слизової оболонки шлунка. Пригнічує секрецію хлористоводневої кислоти і пепсину. Не прони­кає через ГЕБ і не виявляє центральної дії.

Показання до застосування: лікування хворих з пептичною ви­разкою шлунка та дванадцятипалої кишки, хронічним гіперацид­ним гастродуоденітом.

Побічні ефекти М-холіноблокаторів: сухість у роті (порушення ковтання), тахікардія, мідріаз, підвищення внутрішньоочного тис­ку; атонія кишок, закреп, зниження тонусу сечового міхура; пору­шення тепловіддачі (за рахунок зменшення потовиділення).

Протипоказання: глаукома.

На сьогодні синтетичні М-холіноблокатори мають переваги перед описаними вище в лікуванні хворих з деякими станами. Наприк­лад, для дослідження в офтальмологічній практиці застосовують тропікамід (дія триває 2-6 год), при бронхіальній астмі — іпратропію бромід (атровент) і тровентол, що виявляє селективну дію на бронхи.

Отруєнння М-холіноблокаторами може виникнути внаслідок передозування препаратів або вживання таких рослин, як беладо­на, блекота, дурман (стосується дітей).

Симптоми отруєння: психічне (марення, галюцинації) і моторне збудження, почервоніння і сухість шкіри, спрага, хриплий голос, підвищення температури тіла, розлади ковтання, мовлення, роз­ширення зіниць, світлобоязнь, тахікардія.

Н-холіноблокатори

Адреноміметичні

Адреноміметичні засоби — це лікарські засоби, що безпосеред­ньо стимулюють адренорецептори.

α-Адреноміметики

α-Адреноміметики — це лікарські засоби, що стимулюють пере­важно α-адренорецептори.

Норадреналін (норепінефрин) виявляє пряму стимулювальну дію на α-адренорецептори, а також на β-адренорецептори. Внаслідок цього звужуються артеріоли і венули переважно шкіри і внутрішніх органів черевної порожнини, підвищуються загальний периферичний опір і артеріальний тиск. Проте пресорна дія норадреналіну нетривала. Збу­джуючи β1-адренорецептори міокардіоміоцитів серця, норадреналін збільшує силу його скорочень, унаслідок чого ударний об’єм зростає.

Препарат не всмоктується з травного каналу. При підшкірному та внутрішньом'язовому введенні зумовлює спазм судин на місці ін’єкції та може спричинити некроз тканин. Основний шлях вве­дення — внутрішньовенно крапельно. Препарат швидко інактивується в організмі, виводиться нирками.

Показання до застосування: гостра судинна недостатність (ко­лапс) ортостатичної, інфекційної або токсичної природи.

Побічні ефекти: рідко — порушення дихання, головний біль, аритмія серця, можливий некроз тканини на місці введення.

Протипоказання: геморагічний і кардіогенний шок, оскільки спричинює спазм артеріол і порушує мікроциркуляцію тканин.

Називін (оксиметазолін). Препарат при місцевому застосуванні звужує артеріоли слизової оболонки носа, що призводить до змен­шення набряку, гіперемії та ексудації, полегшує носове дихання.

Показання до застосування: гострий риніт, синусит.

Побічні ефекти: можливе подразнення слизової оболонки носа, відчуття печіння.

Протипоказання: атрофічний риніт, глаукома, підвищена чут­ливість до препарату.

Візин (тетризолін) виявляє судинозвужувальну та антиексудативну дію при закапуванні очей. Застосовують для зменшення вираженості набряку слизової оболонки і симптоматичного лікування набряку і гіперемії кон’юнктиви у хворих з подразненням очей, зу­мовленим дією диму, пилу, світла, використанням косметичних за­собів, контактних лінз.

Мезатон (фенілефрин) — α-адреноміметичний препарат, під впливом якого звужуються артеріоли і підвищується артеріальний тиск (пресорна дія), розширюються зіниці і знижується внутрішньоочний тиск при відкритих формах глаукоми.

Показання до застосування: для підвищення артеріального тис­ку при колапсі та артеріальній гіпотензії, а також під час підготов­ки до операції, після операції, при інтоксикаціях, інфекційних за­хворюваннях, при гострій судинній недостатності (колапсі).

Протипоказання: гіпертонічна хвороба, атеросклероз. Обереж­но призначають пацієнтам з хронічними захворюваннями міокарда та особам літнього віку.

Нафтизин (санорин) — порівняно з мезатоном спричинює більш тривале звуження периферичних судин, розширює зіниці.

Показання до застосування: риніт, ларингіт, синусит, гайморит.

Побічні ефекти: при тривалому застосуванні - тахіфілаксія, подразнення слизових оболонок аж до виразок.

Протипоказанння: артеріальна гіпертензія, тахікардія, вира­жений атеросклероз.

β-Адреноміметики

β-Адреноміметики — де препарати, що стимулюють переважно β-адренорецептори.

Ізадрин (ізопреналін) збуджує β1 і β2-адренорецептори, внаслідок чого збільшуються частота і сила серцевих скорочень, підвищується автоматизм серця, покращується атріовентрикулярна провідність, а також знижується тонус бронхів, м’язів травного каналу, матки.

Показання до застосування: як бронхорозширювальний засіб для інгаляцій, сублінгвально при порушеннях атріовентрикулярної провідності, для зняття антріовентрикулярної блокади. При де­яких формах кардіогенного шоку вводять внутрішньовенно кра­пельно.

Побічні ефекти: тахікардія, нудота, сухість у роті, тремор вер­хніх кінцівок, пронос; при тривалому застосуванні можливий розвиток резистентності.

Протипоказанння такі самі, як і для інших β-адреноміметиків: І триместр вагітності, а також стан перед пологами (пригнічує поло­гову діяльність).

Орципреналіну сульфат (алупент, астмопент) — стимулює β1 і меншою мірою β2-адренорецептори. Виявляє більш тривалий бронхо­розширювальний ефект. Призначають, як і ізадрин, хворим на брон­хіальну астму, хронічний астматичний бронхіт, емфізему легень, а також пацієнтам з порушенням атріовентрикулярної провідності.

Фенотерол (беротек) є препаратом, що має вибіркову стимулювальну дію на β2-адренорецептори і виявляє більш тривалий бронхолітичний ефект та менш виражені побічні ефекти. Фенотерол застосовують інгаляційно: по одному вдиху 2-3 рази на день. Є ком­біновані форми препарату — Беродуал, Дитек.

Побічні ефекти: тремор пальців, серцебиття. Фенотерол під на­звою Партусистен призначають в акушерській практиці як токолітичний засіб (розслаблює м’язи матки).

Сальбутамол (вентолін) — препарат вибіркової стимулювальної дії на β2-адренорецептори. Виявляє бронхорозширювальну і токолітичну дію. Застосовують інгаляційно для усунення нападів ядухи по 1-2 дози аерозолю або по 1 таблетці 3-4 рази на день (можна через 4-6 год).

Спіропент (кленбутерол) - стимулює β2-адренорецептори брон­хів і виявляє брохорозширювальну дію. Призначають хворим на бронхіальну астму, астматичний бронхіт, емфізему легень всереди­ну та у вигляді інгаляцій.

α-, β-Адреноміметики

α-, β-Адреноміметики — це речовини, що стимулюють α- і β-адренорецептори.

Адреналіну гідрохлорид (епінефрин) — стимулює адренорецеп­тори серця, підвищує частоту і силу його скорочень і як наслідок — ударний і хвилинний об’єм серця, збільшує його потребу в кисні.

Препарат чинить пресорний ефект, звужуючи периферичні суди­ни, а також бронхолітичний, підсилює глікогеноліз (розщеплення глікогену до глюкози), підвищує вміст глюкози в крові (гіперглі­кемія), послаблює тонус і силу скорочень міометрія.

Вводять адреналін підшкірно, внутрішньом’язово, іноді — внут­рішньовенно крапельно, при зупинці серця — інтракардіально. Всередину препарат не призначають, оскільки він руйнується в травному каналі.

Показання до застосування: хворим у стані анафілактичного шоку, гіпоглікемічної коми, пацієнтам з бронхіальною астмою, а також як пресорний засіб при шоці, колапсі для підвищення АТ (у наш час адреналін майже не використовують, надаючи перева­гу мезатону та іншим α-адреноміметикам). Використовують пре­парат також для подовження дії місцевоанестезійних засобів (1 крапля 0,1 % розчину на 5 мл); 1-2 % розчин адреналіну вико­ристовують для лікування хворих з глаукомою (разом з пілокар­піном).

Побічні ефекти: підвищення артеріального тиску; тахікардія; біль у серці, аритмія.

Протипоказання: артеріальна гіпертензія, виражений атеро­склероз, тиреотоксикоз, цукровий діабет, період вагітності.

Симпатоміметики

Ефедрин — алкалоїд, що міститься в різних видах рослини Ephedra. Препарат ефедрину гідрохлорид сприяє виділенню з адренергічних нервів медіатору норадреналіну, який збуджує α-, β1 і β2-адренорецептори, крім того безпосередньо стимулює адрено­рецептори. Ефедрин виявляє такі ефекти: стимулює серцеву діяль­ність, підвищує артеріальний тиск, усуває спазм бронхів, розши­рює зіниці, спричинює гіперглікемію. На відміну від адреналіну, в нього слабша, але більш тривала дія. Пресорний ефект при повтор­ному введенні зменшується, виникає тахіфілаксія. Препарат про­никає через ГЕБ і справляє стимулювальну дію на ЦНС.

Показання до застосування: хворим для підвищення артеріально­го тиску при травмах, крововтраті, інфекційних захворюваннях, бронхіальній астмі, алергійних захворюваннях, отруєнні снодійними та наркотичними препаратами, енурезі. В офтальмології викорис­товують для розширення зіниць. Призначають препарат всередину (до їди), вводять підшкірно, внутрішньом’язово та внутрішньовенно.

Побічні ефекти: підвищення артеріального тиску, нервове збуд­ження, порушення сну, тахікардія, затримка сечі, тремтіння верх­ніх кінцівок.

Протипоказання: безсоння, підвищений артеріальний тиск, за­хворювання серця.

Антиадренергічні

Антиадренергічні засоби — це препарти, які зменшують вплив симпатичної іннервації на виконавчі органи. До них належать адреноблокувальні та симпатолітичні засоби.

α-Адреноблокатори

α-Адреноблокатори — це засоби, які блокують α-адренорецептори.

Фентоламін — справляє виражену α-адреноблокувальну дію. Він сприяє розширенню периферичних кровоносних судин, покращанню кровопостачання шкіри, слизових оболонок і м’язів, зни­женню артеріального тиску, зумовлює тахікардію, підвищує мото­рику травного каналу.

Призначають препарат хворим з порушеннями периферичного кровообігу (ендартеріїт, хвороба Рейно, спазм судин мозку), про­лежнями, при відмороженнях, для лікування пацієнтів з трофічни­ми виразками кінцівок, при феохромоцитомі (пухлина наднирко­вих залоз). Препарат призначають всередину.

Побічні ефекти: тахікардія, почервоніння, свербіж шкіри, іноді нудота, блювання, пронос, ортостатичний колапс (після ін’єкції не­обхідно полежати 1,5-2 год).
Для усунення таких явищ необхідно знизити дозу або зробити перерву в уживанні препарату.

Празозин є селективним α-адреноблокатором. Основна дія препа­рату — зниження артеріального тиску. Це пояснюється зниженням тонусу артеріальних судин і зменшенням роботи серця.

Препарат призначають всередину хворим для лікування артеріальної гіпертен­зії за схемою: спочатку 0,5-1 мг перед сном (після прийому препарату слід полежати протягом 6-8 год), а потім по 1 мг 3-4 рази на день.

Побічні ефекти: головний біль, безсоння, нудота, блювання, про­нос, сухість у роті.

Протипоказання: період вагітності, а також вік до 12 років. Не­обхідно виявляти обережність при захворюваннях нирок.

Тропафен — блокує α-адренорецептори, внаслідок чого розши­рюються периферичні судини, знижується артеріальний тиск. Пре­парат більш активний, ніж фентоламін; діє тривалий час, менш токсичний.

Показання до застосування: порушення периферичного крово­обігу, трофічні виразки, пролежні, гіпертонічний криз, а також для діагностики і лікування хворих на феохромоцитому. Призначають парентерально.

Побічні ефекти: тахікардія, сухість у роті, закреп, порушення зору; рідко — можливий ортостатичний колапс.

Піроксан — спричинює центральну та периферичну адреноблокувальну, а також седативну дію. Усуває симптоми гіперсимпатикотонії (емоційний стрес, головний біль, відчуття тривоги, безсон­ня, зниження працездатності). Препарат сприяє підсиленню уваги та покращенню розумової працездатності, усуває симптоми абсти­ненції при наркоманії, а також свербіж при нейродерміті.

Показання до застосування: гіпертонічний криз (купірування та профілактика), алергодерматоз, екзема, нейродерматит, депре­сивний стан.

Побічні ефекти: артеріальна гіпотензія, брадикардія, біль у серці.

Серміон (ніцерголін) — виявляє α-адреноблокувальну, спазмолі­тичну, судинорозширювальну дію, покращує гемодинаміку і підви­щує потребу мозкової тканини в кисні і глюкозі.

Показання до застосування: порушення мозкового кровообігу, тромбоз і емболія мозкових судин, хвороба Рейно, мігрень, ар­теріальна гіпертензія (як допоміжний засіб).

Побічні ефекти: артеріальна гіпотензія, сонливість або безсоння.

β-Адреноблокатори

β-Адреноблокатори — це засоби, які блокують β-адренорецептори. Їх поділяють за здатністю до вибіркової дії на β1 та β2-адренорецептори.

Анаприлін (пропранололу гідрохлорид, індерал, обзидан) — блокує β1 і β2-адренорецептори (серця і судин), спричинює бради­кардію і знижує роботу серця, його потребу в кисні, автоматизм, пригнічує атріовентрикулярну провідність. Загальний периферич­ний опір спочатку підвищується, а потім знижується, тобто вини­кає гіпотензивний ефект. Унаслідок блокади β2-адренорецепторів анаприлін підвищує тонус бронхів.

Показання до застосування: для лікування пацієнтів з ішеміч­ною хворобою серця, порушеннями серцевого ритму (тахіаритмія, мерехтлива аритмія), гіпертонічною хворобою (початкова стадія в осіб віком до 40 років). Застосовують всередину за схемою, почина­ють з низьких доз, а в разі відміни препарату дозу поступово знижу­ють (загроза розвитку синдрому відміни).

Для усунення порушень серцевого ритму і нападу стенокардії анаприлін вводять внутрішньовенно.

Побічні ефекти: брадикардія, серцева недостатність, атріовентрикулярна блокада, бронхоспазм, диспепсичні явища, погіршен­ня перебігу цукрового діабету, порушення функцій ЦНС (втомлю­ваність, порушення сну, судоми).

Протипоказанння: брадикардія, атріовентрикулярна блокада, цукровий діабет, бронхіальна астма, період вагітності.

Окспренолол (тразикор) — призначають при стенокардії і пору­шеннях серцевого ритму (тахікардія, екстрасистолія). Препарат пе­реноситься хворими краще, оскільки він меншою мірою спричинює бронхоспазм.

До селективних β-адреноблокаторів (діють переважно на β1-адре- норецептори) відносять атенолол (тенормін, тенолол). Препарат справляє більш тривалу дію — 6-9 год. Призначають 1 або 2 рази на день за тими самими показаннями, що й анаприлін. Можна за­стосовувати у хворих із бронхоспазмом.

Метопролол (вазокардин, егілок, корвітол, беталок) — справляє дію, подібну до такої атенололу. Призначають хворим з артеріальною гіпер­тензією, стенокардією, аритмією, а також для профілактики повторного інфаркту міокарда. Уживають всередину та вводять внутрішньовенно.

Талінолол (корданум) — виявляє дію, подібну до такої метопрололу; застосовують у таких самих випадках, що й попередній пре­парат. Призначають всередину.

Побічні ефекти: відчуття жару, нудота, блювання.

Віскен (піндолол) — блокатор β1 і β2-адренорецепторів. Виявляє протиаритмічну дію. На показники нормального артеріального тис­ку не впливає, але зменшує вираженість артеріальної гіпертензії.

Показання до застосування: гіпертонічна хвороба (як засіб для монотерапії або в комбінації з іншими препаратами), попередження нападів стенокардії, порушення ритму (пароксизмальна тахікар­дія, екстрасистолія).

Призначають всередину за схемою та вводять внутрішньовенно в умовах стаціонару.

Побічні ефекти: втомлюваність, порушення сну, розлади трав­лення.

Атенолол — кардіоселективний β-адреноблокатор, що виявляє антиангінальну, гіпертензивну та протиаритмічну дію.

Показання до застосування: всередину за схемою для лікування пацієнтів з гіпертонічною хворобою, профілактика нападів стено­кардії, профілактика і лікування надшлуночкових тахікардій.

Побічні ефекти: на початку лікування можливі підвищена втомлюваність, відчуття холоду в кінцівках, сухість у роті, м’язова слабкість.

Ацебуталолу гідрохлорид (сектраль) — селективний блокатор β1‑адренорецепторів серця. Препарат виявляє антиаритмічну, гі­потензивну і антиангінальну дію.

Майже не впливає на скоротливість міокарда, м’язи судин і бронхів.

Показання до застосування: серцева аритмія (надшлуночкова і шлуночкова екстрасистолія), профілактика нападів стенокардії, артеріальна гіпертензія.

Побічні ефекти: нудота, діарея, брадикардія, артеріальна гіпо­тензія.

α-, β-Адреноблокатор карведилол, крім антигіпертензивних, має антиоксидантні властивості та справляє кардіотропний ефект.

Симпатолітики

Симпатолітики — засоби, що пригнічують передачу збудження із закінчень адренергічних нервів на адренорецептори.

Октадин (гуанітидину сульфат) — симпатолітик, що знищує за­паси норадреналіну в адренергічних закінченнях, тобто ослаблює симпатичну іннервацію до артеріол і серця. Під впливом препарату знижуються сила і частота серцевих скорочень, тонус судин, ар­теріальний тиск. Препарат призначають всередину за схемою па­цієнтам з гіпертонічною хворобою. Виражений антигіпертензивний ефект розвивається упродовж 4-7 діб і зберігається після відміни препарату до 2 тиж. Для посилення дії і зменшення затримки ріди­ни в організмі препарат комбінують із діуретинами. Лікування краще починати в стаціонарі.

Побічні ефекти: ортостатичний колапс, брадикардія, нудота, блювання, сухість слизових оболонок носа і ротової порожнини, на­бряки, ульцерогенна дія, імпотенція.

Резерпін (рауседил) — це алкалоїд рослини роду раувольфія. Препарат знижує вміст норадреналіну в закінченнях адренергіч­них нервів, тобто виявляє симпатолітичну дію. Знижує рівень катехоламінів в ЦНС, тому діє заспокійливо і має слабкий антипсихотичний ефект. Під впливом резерпіну зменшується загальний периферичний опір артеріальних судин, знижуються частота серце­вих скорочень, артеріальний тиск.

Показання до застосування: для лікування хворих на артері­альну гіпертензію. Гіпотензивний ефект резерпіну розвивається через 2-3 доби, а після відміни препарату триває 2-4 тиж. Розчин резерпіну вводять повільно. Для підсилення дії препарат комбі­нують з дихлотіазидом та іншими антигіпертензивними засо­бами.

Побічні ефекти: депресія, сонливість, загальна слабкість, явища паркінсонізму (внаслідок тривалого застосування), зниження лібі­до, гінекомастія, гіперацидний гастрит, загострення виразкової хвороби шлунка, нудота, блювання, діарея.

У разі появи побічних явищ дозу знижують або препарат тимча­сово відміняють.

Протиспірохетозні

Протиспірохетозні засоби застосовують для лікування хворих на сифіліс.

Сифіліс — це хронічне інфекційне захворювання, що передаєть­ся в основному статевим шляхом, спричинене блідою трепонемою, уражає всі органи і тканини організму, здатне до тривалого та ре­цидивного перебігу, успадковується. Ще одна назва хвороби «люес» походить від грецького «lues» — карати.

Класифікація протиспірохетозних засобів

Антибіотики 

Антибіотики групи пеніциліну короткої дії (бензилпеніциліну натрієва або калієва сіль) та препарати тривалої дії (бензилпеніци­ліну новокаїнова сіль, біциліни) виявляють виражену трепонемоцидну дію. До них виникає резистентність. Препарати ефективні на всіх стадіях сифілісу, їх призначають курсами. Тривалість різних курсів варіює залежно від форми і стадії захворювання.

При непереносимості антибіотиків групи пеніциліну призначають інші антибіо­тики - тетрацикліни, а також еритроміцин, азитроміцин, цефтріаксон, які за ефективністю поступаються препаратам пеніциліну.

Препарати вісмуту

Бійохінол — пригнічує розмноження блідої спірохети, виявляє про­тизапальну дію. Повільно всмоктується і повільно виводиться з орга­нізму. Застосовують для лікування всіх форм сифілісу, але обмежено.

Бісмоверол — пригнічує ріст і розмноження блідої спірохети. Можна призначати при непереносимості бійохінолу для лікування всіх форм сифілісу.

Препарати вісмуту вводять внутрішньом’язово.

Побічні ефекти: темна облямівка по краях ясен (вісмутова обля­мівка). Можливі гінгівіт, стоматит, коліт, діарея, дерматит. Рідко - ураження нирок і печінки.

Неспецифічні засоби

• Імунні препарати (тимоген, тималін, лаферон, метилурацил, декарис).
• Стимулювальні засоби (пірогенал, алое, ФіБС, плазмол, спле­нін, екстракт плаценти).
• Вітамінотерапія.

Протималярійні

Малярія (пропасниця, болотна лихоманка) — гостра інфекційна протозойна хвороба, що спричиняється кількома видами плазмо­діїв, передається комарами роду Anopheles і характеризується первинним ураженням системи мононуклеарних фагоцитів і ерит­роцитів. Захворювання проявляється приступами гарячки, гепатолієнальним синдромом, гемолітичною анемією, характеризуєть­ся схильністю до рецидивів.

Малярійний плазмодій має два цикли розвитку.

Шизогоніярізновид безстатевого розмноження, що притамане одноклітинним організмам, при якому відбувається багаторазовий поділ ядра від­бувається в організмі людини, а спорогоніярозмноження в заплідненої клітині(ооцисті), яке завершується утворенням спор і спорозітів у навколишньому середовищі — в тілі комара. При укусі комара в організм людини потрапляють спорозоїти, які швид­ко проникають у клітини печінки, де вони проходять цикл розвитку (тканинні форми плазмодію) і потім діляться, перетворюючись на тканинні мерозоїтидрібні паразити продовгуватої форми.

Після закінчення тканинної шизогонії мерозоїти потрапляють у кров і проникають в еритроцити, де здійснюється розвиток еритроцитарних форм. Еритроцити руйнуються і мерозої­ти потрапляють у плазму крові, де одна частина з них гине, а друга —   проникає в інші еритроцити, і цикл еритроцитарної шизогонії повторюється. Цей процес проявляється приступом гарячки.

З частини еритроцитарних мерозоїтів утворюються чоловічі і жі­ночі статеві клітини — гамонти, їх запліднення відбувається тільки в тілі комара.

Спорогонія завершується утворенням спорозоїтів, які при укусі зі слиною комара потрапляють у кров людини і дають початок ново­му циклу шизогонії.

Джерелом інфекції при малярії є хворі або паразитоносії, у крові яких є статеві форми малярійних плазмодіїв (гамонти). Кількість гамонтів в крові різко збільшується під час рецидивів хвороби.

Механізм передачі малярії — трансмісивний. У разі порушень правил асептики плазмодії можуть передаватися і через медичний інструментарій (шприци, голки).

Протималярійні засоби класифікують залежно від їхньої дії на різні види і стадії розвитку малярійного плазмодію.

Класифікація протималярійних засобів

Хінгамін (хлорохін, делагіл, резохін) виявляє протималярійний ефект, амебецидну, а також імунодепресивну дію і має протиаритмічні властивості. Здатен відновлювати обмін колагенових струк­тур. При вживанні всередину швидко і повністю всмоктується. За­стосовують при всіх видах малярії, а також при позакишковому амебіазі. Ефективний при колагенозах, профілактично признача­ють при порушенні ритму серця.Для профілактики і лікування малярії призначають лікарські препарати, що діють на певні форми розвитку плазмодію.

Побічні ефекти: проявляються при тривалому застосуванні у високих дозах: дерматит, диспепсичні явища, порушення зору, рід­ко — лейкопенія, пригнічення функції печінки.

Хлоридин (піриметамін) — ефективний до шизонтів усіх видів малярійного плазмодію, за активністю поступається хінгаміну. Препарат депонується в тканинах і має тривалу дію. Застосовують переважно для профілактики і лікування хронічних форм малярії, при токсоплазмозі.

Побічні ефекти: головний біль, біль у ділянці серця, диспепсич­ні явища, анемія.

Примахін (примаквін). Препарат має гаметоцидну активність, а також діє на параеритроцитарні шизонти. Добре переноситься хворими. Застосовують при рецидивах трьохдобової та чотирьохдобової малярії; тропічної малярії після закінчення лікування шизотропними препаратами для попередження розповсюдження інфек­ції через комарів.

Побічні ефекти: біль у животі, диспепсичні явища, біль у ділян­ці серця, загальна слабкість, лейкопенія.

Хініну гідрохлорид — алкалоїд з кори хінного дерева. Виявляє протималярійну активність. За ефективністю поступається іншим шизонтоцидним препаратам, але дає швидкий ефект. Для лікуван­ня хворих на малярію препарат застосовують обмежено, оскільки він значно токсичний. Хворим зі злоякісними формами тропічної малярії, стійкої до хінгаміну, вводять внутрішньовенно крапельно.

Побічні ефекти: нудота, блювання, діарея, алергійні реакції, по­рушення слуху і зору, пригнічення функції нирок.

Мефлохін (ларіам) виявляє гемошизотропну дію. Призначають всередину. Виявляє менш тривалу, ніж токсичний хінін, дію. Мож­ливі диспепсичні явища, шкірний висип, головний біль. При вико­ристанні препарату у високих дозах можуть спостерігатися невро­логічні порушення, судоми.

Бігумаль (прокванілу гідрохлорид) виявляє протималярійну дію, порушує біосинтез у малярійному плазмодії. Застосовують для тривалої профілактики малярії, тропічної малярії середньої тяж­кості, трьохдобової та чотирьохдобової малярії.

Побічні ефекти: нудота, блювання, анорексія, зменшення маси тіла.

Хіноцид гальмує розвиток гамонтів і тканинних форм збудників малярії. Застосовують для лікування трьохдобової та чотирьохдо­бової малярії (після закінчення прийому шизотропних засобів) та профілактики рецидивів хвороби.

Побічні ефекти: нудота, головний біль, ціаноз губ та нігтів, по­дразнення нирок і сечового міхура, гемоліз еритроцитів, лейкопе­нія або лейкоцитоз.

Метакельфін - комбінований продукт, що володіє вираженою антипротозойною активністю (дією, направленою на придушення життєдіяльності простих організмів).

Показання до застосування: Лікування і профілактика малярії.

Протипоказання: виражені порушення функції печінки і/або нирок; патологічні зміни картини крові. В період вагітності і дітям раннього віку продукт можна призначати тільки у разі крайньої потреби.

Протималярійні препарати застосовують:

• для профілактики і лікування малярії. Індивідуальна хіміо-профілактика розвитку малярії полягає в попередженні захворю­вання у разі перебування здорової людини в небезпечному щодо ма­лярії районі. Якщо спорозоїтоцидних ліків немає, то застосовують засоби, що впливають на прееритроцитарні форми, наприклад хло­ридин. Крім того, використовують гематошизоцидні засоби: хінгамін, мефлохін та ін., що попереджають розвиток нападів лихоман­ки;
• при лікуванні малярії використовують комбінації протима­лярійних засобів з різним механізмом дії.

Антипротозойні

Антипротозойні — це лікарські засоби для лікування захворю­вань, що спричинені патогенними найпростішими.

Класифікація антипротозойних

• Засоби для лікування хворих на трихомоноз (метронідазол, тинідазол, трихомонацид, фуразолідон);
• засоби для лікування хворих на лямбліоз (метронідазол, хініофон, фуразолідон, дилоксанід);
• засоби для лікування хворих на лейшманіоз (солюсурмін, меглумін);
• засоби для лікування хворих на амебіаз (метронідазол, хініофон, еметин).

Засоби для лікування хворих на трихомоноз

Трихомоноз сечових і статевих органів — це паразитарне захво­рювання, збудником якого є трихомонади. Збудник потрапляє у піхву під час статевого акту. Основне місце паразитування трихомо­над — слизова оболонка піхви, каналу шийки матки, порожнини матки, маткових труб, вихідних протоків великих присінкових (бартолінових) залоз, сечовипускального каналу і сечового міхура. У слизових оболонках цих органів виникає запалення.

Для ліку­вання використовують метронідазол, тинідазол (фазижин), трихомонацид тощо.

Метронідазол (трихопол, флагіл, кліон, метрогіл, ефлоран) добре всмок­тується з травного каналу, проникає в усі тканини, метаболізується в печінці, виводиться нирками. Діє бактерицидно на трихомонади, лямблії, амеби, збудників анаеробних інфекцій. Застосовують для лікування хворих на трихомоноз. Необхідно одночасно лікувати обох сексуальних партнерів, навіть якщо в одного з них відсутнє ін­фікування.

Побічні ефекти: переважно нудота, головний біль, відчуття су­хості або металевого присмаку в роті. Сеча може набувати темного забарвлення. Рідко (у 12 % випадків) можуть бути діарея, безсоння, загальна слабкість, стоматит, шкірний висип.

При застосуванні метронідазолу слід попередити пацієнтів про необхідність відмовитися від вживання алкоголю за 24 год до при­йому препарату і протягом 48 год після прийому останньої дози.
Не слід призначати метронідазол жінкам у період вагітності (особливо в І триместрі), годування груддю, а також дітям грудного віку.

 Тинідазол

Показання до застосування: Гострий і хронічний тріхомоноз (хвороба сечостатевої сфери, що викликається тріхомонадамі) у женшин і чоловіків. Лямбліоз (хвороба тонкого кишечника, викликане лямбліями).

Протипоказання: Порушення кровотворення, захворювання центральної нервової системи в активній фазі, перші 3 міс. вагітності; продукт призначають з обережністю у в последствіїдующие місяці вагітності і в період годування грудьми. Під час лікування забороняється вживання алкогольних напоїв щоб уникнути спазму органів черевної порожнини, нудоти, блювоти, не рекомендується призначати з етіономідом.

Побічні дії: В деяких випадках можливі помірна лейкопенія (зниження рівня лейкоцитів в крові), запаморочення, порушення координації рухів, в одиничних випадках алергічні реакції.

Трихомонацид — це синтетичний препарат, який застосовують при трихомонозі сечових і статевих органів у жінок і чоловіків. При­значають всередину за схемою. Подібну дію виявляють також тині­дазол (фазижин), орнідазол (тиберал), атрикан та ін.

 Фуразолідон

Показання до застосування: Дизентерія, паратиф; харчові токсикоінфекції (харчові отруєння) паратифозного характеру, захворювання, викликані тріхомонадамі, лямбліоз. 

Протипоказання: Підвищена сприйнятливість до похідних нітрофурана; необхідна обережність при порушенні функції нирок.

Побічні дії: Можливі нудота, блювота, зменшення апетиту, алергічні реакції.

Засоби для лікування хворих на лямбліоз

Збудником лямбліозу є лямблії (Lamblia intestinabis).

При цьому захворюванні відзначається дисфункція кишечнику (дуоденіт, ен­терит). Для лікування лямбліозу призначають метронідазол, амінохінол, фуразолідон, дилоксанід.

Амінохінол виявляє протипаразитарну і протизапальну дію, сприяє відновленню обміну колагенових структур. Застосовують всередину за схемою при лямбліозі, лейшманіозі, токсоплазмозі, неспецифічному виразковому коліті. Препарат переноситься добре, але можливий розвиток диспепсичних порушень, а також головний біль, шум у вухах, алергійні реакції.

Засоби для лікування хворих на амебіаз

Амебіаз — інфекційна протозойна хвороба, яка спричинюється Entamoebae histolytic, характеризується виразковим ураженням товстої кишки, схильністю до хронічного рецидивного перебігу, іноді позакишковими ураженнями. Зараження відбувається у разі проникнення цистамеби з їжею або водою у травний канал. Розвит­ку інфекційного процесу сприяють кишковий дисбактеріоз, інток­сикації, травми, переохолодження.

Для лікування хворих на амебіаз призначають метронідазол, хініофон, еметину гідрохлорид.

Еметину гідрохлорид виявляє амебіцидну дію. Добре всмок­тується і повільно виділяється з організму; здатний до кумуляції. Застосовують для лікування хворих на амебний шигельоз, амебний абсцес, гепатит.

Побічні ефекти: нудота, блювання, загальна слабкість, біль у м’язах кінцівок, ослаблення серцевої діяльності.

Хініофон пригнічує розмноження збудників амебного шигельозу, сприяє видаленню цист і зникненню симптомів захворювання; застосовують для лікування хворих на амебний шигельоз, вираз­ковий коліт. У наш час його застосування обмежено.

Засоби для лікування хворих на лейшманіоз

Розрізняють шкірний і вісцеральний лейшманіоз.

Для лікування хворих на вісцеральний лейшманіоз призначають солюсурмін. Препарат пригнічує ріст і розмноження збудників лейшманіозу; його вводять парантерально.

Побічні ефекти: інфільтрати при підшкірному і внутрішньом’язовому введенні; кашель, металевий присмак у роті, слинотеча, ну­дота, блювання, шкірний висип.

Протимікозні

Патогенні та умовно-патогенні гриби спричинюють розвиток мікозів, що є дуже поширеними захворюваннями. Ураження, що зумовлені дріжджоподібними грибами роду Candida (кандидамікоз), можуть виникнути при застосуванні антибіотиків широкого спектра дії. При цьому можливе ушкодження слизової оболонки травного каналу, піхви. У тяжких випадках уражаються внутріш­ні органи.

Дерматомікози спричинюють патогенні гриби, які уражають шкіру (епідермофітія), нігті (оніхомікози), волосся (трихофітія). Розвитку захворювання сприяють контакт з хворим, генетична зу­мовленість, пітливість, мацерація шкіри. Лікування таких захво­рювань комбіноване і включає застосування препаратів місцевої та системної дії.

Класифікація протимікозних засобів

Засоби для лікування хворих із системними мікозами

Амфотерицин В — антибіотик, що виявляє фунгіцидну дію. Ви­сокоактивний при генералізованих формах мікозів, а також при мікозних захворюваннях, що не піддаються лікуванню. Препарат не всмоктується з травного каналу, тому його призначають внут­рішньовенно, вводять у порожнини тіла, застосовують інгаляційно та місцево. Виводиться повільно нирками. Препарат здатен до ку­муляції і тому є токсичним.

Побічні ефекти: анорексія, блювання, кишкова коліка, діарея, зниження артеріального тиску, нефротоксичні ефекти, нейротоксичні порушення, тромбофлебіт, алергійні реакції.

Амфоглюкамін — препарат, подібний до амфотерицину. Ефек­тивний при вживанні всередину і добре переноситься хворими. Призначають хворим на кандидоз травного каналу, носоглотки, внутрішніх органів.

Мікогептин — виявляє фунгіцидну дію при глибоких і систем­них мікозах і захворюваннях, спричинених дріжджоподібними грибами. Призначають всередину та місцево.

Міконазол (дактарин, мікогель-КМП) — діє фунгіцидно на дер­матоміцети, дріжджеподібні та інші патогенні гриби. Призначають всередину для лікування і профілактики мікозів порожнини рота і травного каналу. Вводять внутрішньовенно при системних міко­зах, місцево — при грибкових ураженнях шкіри і нігтів.

Побічні ефекти: тромбофлебіт, нудота, діарея, алергійні реакції.

Флуконазол (дифлюкан) добре всмоктується при ентеральному введенні, проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Виводиться нирками. Застосовують при кандидозі внутрішніх органів, шкіри, слизових оболонок, при стрептококовому менінгіті, дерматоміко­зах; для профілактики і лікування мікозів у пацієнтів з порушен­ням імунітету внаслідок СНІДу, а також після проведення хіміо- і радіотерапії.

Побічні ефекти: диспепсичні розлади, нудота, шкірний висип.

Засоби для лікування хворих з дерматомікозами

Клотримазол — синтетичний препарат, що має широкий спектр протимікозної дії. При місцевому застосуванні в низьких концент­раціях виявляє фунгістатичну дію, а у високих — фунгіцидну. Спектр дії: гриби роду Candida, збудники дерматомікозів, а також грампозитивні коки (стафілококи і стрептококи). Призначають тільки місцево (у формі крему, мазі, розчину, таблеток для інтравагінального застосування) для лікування мікозів стоп і урогенітального кандидозу.

Протипоказання: період вагітності.

Нітрофунгін — виявляє фунгіцидну дію на дерматофіти і гриби роду Candida. Застосовують для лікування хворих з епідермофітією, трихофітією (грибкове ураження волосся), грибковою екземою і кандидозом шкіри шляхом змащування ушкоджених ділянок (2- 3 рази на день) до зникнення клінічних проявів хвороби.

Гризеофульвін — антибіотик, що продукується пліснявим гри­бом. Препарат добре всмоктується з травного каналу, його біозасвоєння збільшується у разі вживання жирної їжі. Краще всмоктується при застосуванні у формі суспензії. Препарат накопичується в кліти­нах епідермісу і, зв’язуючись із кератином, порушує синтез клітин­ної стінки грибів. Одужання настає після повної заміни інфікованого епідермісу.

Застосовують при дерматомікозах. Призначають всере­дину у формі таблеток під час їди з олією або у формі суспензії.

Побічні ефекти: диспепсичні явища, головний біль, алергійні реакції, явища дезорієнтації, іноді лейкопенія. Під час дослідів на лабораторних тваринах у гризеофульвіну виявлено тератогенний та канцерогенний ефект.

 Пімафуцин - протигрибковий засіб. Речовиною продукту, що діє, є натаміцин - макролідний антибіотик полієнового ряду. Володіє широким спектром дії. Проявляє фунгіцидну активність, оскільки блокує стероли клітинних мембран грибів, що приводить до загибелі мікроорганізму. Чутливий до грибів роду Candidaspp. Пігулки Пімафуцин - при кандидозі кишечника, кандидозі нігтів (додаткове  нанесення крему Пімафуцин) - курс лікування 2-3 місяці, вульвовагинальному кандидозі (додаткове  інтравагинальне введення суппозіторій Пімафуцин ) - курс лікування 10-20 днів, поширеному кандідомікозі шкіри (додаткове  місцеве  використання крему Пімафуцин) - курс лікування-7днів.

Побічні дії: при прийомі натаміцина в пігулках можливі діарея і нудота на початку терапії, які зникають мимоволі при подальшому лікуванні.
При використанні натаміцина місцево (крем, суппозіторії) можливі відчуття паління і слабо виражене роздратування навколишніх тканин.

Вагітність: пімафуцин не протипоказаний вагітним, годуючим і новонародженим.

Мазь «Цинкундан» і «Ундецин». До складу мазі входять інгредієнти, які при місцевому застосуванні виявляють фунгістатичну і фунгіцидну дію. Мазь втирають в уражені ділянки 2 рази на день. Курс ліку­вання — 15-20 діб. Застосовують при епідермофітії, дріжджових дерматозах.

Мікосептин. За фармакологічною дією препарат подібний до мазі Цинкундан. Після промивання шкіри теплою водою мазь втирають у шкіру або наносять на бинт та прикладають на уражені ділянки. Курс лікування — 2-6 тиж. З профілактичною метою застосовують 1-2 рази на тиждень.

Мікозолон — комбінований препарат (мазь), що містить міконазол та протизапальний кортикостероїд деперзолон. Застосовують при ураженнях шкіри і нігтів дерматоміцетами. Мазь ефективна при мікозах із суперінфекцією, що спричинена грампозитивними бактеріями.

Засоби для лікування хворих з кандидамікозами

Ністатин — антибіотик, що пригнічує ріст патогенних грибів і особливо дріжджових роду Candida, звикання до препарату розви­вається повільно. При вживанні всередину ністатин погано всмок­тується і виводиться з калом. Призначають місцево у вигляді аплі­кацій на шкіру і слизові оболонки у формі мазі, свічок, суспензії та всередину — для профілактики і лікування кандидозів у дітей та дорослих зі зниженим імунітетом.

Побічний ефект: діарея. Якщо з’являється кашель та підви­щується температура тіла, лікування слід припинити.

Леворин — антибіотик, активний щодо дріжджових грибів роду Candida і деяких найпростіших. За фармакологічними влас­тивостями подібний до ністатину, але більш токсичний. Призна­чають всередину та місцево.

Побічні ефекти: нудота, діарея, дерматит.

Противірусні

Віруси — це внутрішньоклітинні паразити. Впливати на них за допомогою ліків і не ушкодити при цьому клітини макроорганізму неможливо.

Противірусні засоби — препарати з обмеженим спектром тера­певтичної дії. Найбільшого ефекту можна досягти при їх застосу­ванні з профілактичною метою або місцево.

Найбільше практичне значення мають засоби для профілактики та лікування грипу. До них відносять: ремантадин, оксолін, інтерферони (лаферон тощо), мідантан. Усі ці препарати захищають клітини людини від проник­нення в них вірусу грипу. Призначають їх у період хвороби, але тільки в перші 2 доби захворювання з метою обмеження поширення вірусу в організмі і зменшення ускладнень захворювання, а також для індивідуальної та масової профілактики грипу під час епідемії.

При вірусних герпетичних ураженнях на шкірі та слизових оболон­ках ефективні препарати оксолін, герпевір, ацикловір, неовір, флореналь, бонафтон.

Для лікування хворих на СНІД призначають азидотимідин (зидовудин).

Оксолін — противірусний засіб у формі мазі, якою змащують 2  рази на день (вранці та ввечері) слизові оболонки носа, або у формі розчину, який закапують у кон’юнктивальний мішок по 2 краплі 5-6 разів на добу.

Активний до вірусів грипу, герпесу, аденовірусів.

Показання до застосування: профілактика та раннє лікування респіраторних вірусних інфекцій, лікування вірусних уражень шкіри та слизових оболонок.

Побічні ефекти: чхання, підвищене виділення слизу.

Інтерферони — глюкопротеїди, що виробляються клітинами макроорганізму у відповідь на інфікування вірусами. Препарат ін­терферон лейкоцитарний одержують з донорської крові людини.

Для профілактики грипу і гострих вірусних захворювань роз­чин інтерферону закапують у носові ходи по 5 крапель 2 рази на добу. При перших ознаках грипу препарат краще вводити інгаля­ційно.

Існують противірусні препарати для лікування герпесу (ацикловір, флореналь, бонафтон).

Ацикловір виявляє антивірусну та імуномодулювальну дію.

Механізм дії: гальмує синтез нуклеїнових кислот вірусу. Препа­рат при прийомі всередину неповністю всмоктується з травного ка­налу, проникає через ГЕБ. Виділяється нирками.

Показання до застосування: простий герпес шкіри і слизових оболонок (всередину і місцево), усі форми простого і оперізувального герпесу (внутрішньовенно).

Побічні ефекти: нудота, блювання, пронос, кишкова коліка, го­ловний біль, подразнення шкіри і слизових оболонок, алергійні ре­акції.

Протипоказання: гіперчутливість до препарату; період вагіт­ності та годування груддю.

Флореналь — високоактивний противірусний препарат при за­хворюваннях, спричинених вірусами герпесу і аденовірусами.

Показання до застосування: аденовірусний кон’юнктивіт, епі­демічний кератокон’юнктивіт, кератит.

Побічні ефекти: печіння в очах, дерматоз повік.

Бонафтон — активний щодо вірусу герпесу та аденовірусу.

Показання до застосування: герпетичний кератит, герпес про­стий та оперізувальний, герпетичний стоматит, гінгівіт, герпес ста­тевих органів.

Протигельмінтні

Протигельмінтні засоби — це препарати, які застосовують для лікування гельмінтозів. Гельмінтози дуже поширені серед населен­ня земної кулі. Збудниками гельмінтозів є глисти (гельмінти) та їхні личинки, які паразитують в організмі людей і тварин.

Відомо З класи гельмінтів:

• нематоди (круглі глисти — аскариди, гостри­ки);
• цестоди (стьожкові глисти — бичачий, широкий і карлико­вий ціп’як);
• трематоди (сисуни).

Класифікація протигельмінтних засобів

Засоби, для лікування хворих з кишковими нематодозами

Піперазину адипінат призначають дорослим всередину за схе­мою: при аскаридозі — протягом 2 днів, при ентеробіозі — 5 днів, при тяжких інвазіях курс лікування повторюють через 1 тиж. Пре­парат добре переноситься хворими; іноді зумовлює розвиток дис­пепсичних явищ, головний біль. Унаслідок вживання у високих дозах виникають нейротоксичні ускладнення. У хворих на епілеп­сію можуть загостритися напади захворювання.

Нафтамон — синтетичний протигельмінтний препарат. Призна­чають для лікування аскаридозу всередину щоденно за 2 год до сні­данку в дозі 5 г (для дорослих та дітей віком понад 10 років) протя­гом 3-5 днів. Лікування проводять в умовах стаціонару.

Мебендазол (вермокс) — синтетичний препарат, що має широ­кий спектр антигельмінтної дії і є малотоксичним. Призначають всередину для лікування ентеробіозу до або після їди (перед ковтан­ням таблетку слід розжувати) у дозі 100 мг і повторюють прийом через 2-4 тиж.

При аскаридозі дорослим і дітям віком понад 2 роки признача­ють по 100 мг 2 рази на день протягом 3 діб. Лікування можна пов­торити через 2-3 тиж.

Левамізол (декарис) — імуностимулювальний та протиглисний засіб. Має високу активність при аскаридозі. Призначають всереди­ну 1 раз перед сном. Лікування у разі необхідності повторюють че­рез 1 тиж.

Усі вищеперераховані препарати майже не всмоктуються з трав­ного каналу. Їх призначають всередину з водою під час або після їди. При за­стосуванні протинематодозних засобів не потрібно дотримуватися дієти і приймати проносні засоби.

Побічні ефекти: диспепсичні явища, головний біль, загальна слабкість, сонливість; при надходженні в кров препарати можуть справляти тератогенну дію.

Пірантел (комбантрин) порушує нервово-м’язову і пригнічує холінестеразну передачу, зумовлюючи в гельмінтів спастичний па­раліч. Призначають при аскаридозі, ентеробіозі, анкилостомідозі. Препарат переноситься добре.

Побічні ефекти: зниження апетиту, головний біль, нудота, діа­рея.

Квіти пижма — виявляють протигельмінтну та жовчогінну дію. Застосовують усередину у формі напою при аскаридозі, ентеробіозі, а також холециститі та хронічному гепатиті.

Протипоказання: більшість антигельмінтних препаратів про­типоказані в період вагітності та при виразці шлунка. Обережно призначають дітям до 1 року (мебендазол, пірантел).

Засоби для лікування хворих з кишковими цестодозами

Фенасал — синтетичний протиглисний засіб. Призначають все­редину одноразово дорослим і дітям віком понад 12 років по 8-12 таблеток при інвазії бичачим, широким і карликовим ціп’яком. Препарат приймають зранку або ввечері через 3-4 год після легкої вечері. Протягом дня вживають легкозасвоювані продукти. Перед прийомом препарату вживають 2 г натрію гідрокарбонату.

Кора гранатника. Використовують відвар з висушеної кори стов­бура і гілок цієї рослини (25-40 г на 200-300 мл води). Признача­ють випити його протягом 1 год.

Побічні ефекти: нерідко — загальна слабкість, запаморочення, порушення зору, можливі судоми.

Допомога: промити шлунок, дати активоване вугілля, сольовий проносний засіб.

Насіння гарбуза — пригнічує життєдіяльність бичачого, свиня­чого і карликового ціп’яка, широкого лентеця. Призначають всере­дину після підготовки впродовж 2 діб (дієта, ввечері — послаблювальний засіб, зранку — клізма). Хворому призначають 300 г сирого або висушеного насіння (розтертого з водою і медом) натще у ліжку протягом 1 год, через 3 год дають послаблювальний засіб і ще через півгодини роблять клізму.

Побічні ефекти: не встановлені.

У медицині застосовується густий екстракт кореневища чоловічої папороті – густа рідина темно-зеленого кольору. Діючі речовини рослини викликають параліч мускулатури стрічкових глистів, в результаті чого вони гинуть і виводяться з організму.

Засоби для лікування хворих з позакишковими гельмінтозами

Дитразину цитрат (лоскуран) — пригнічує розмноження збуд­ників філяріатозів (особливо мікрофілярій), слабше діє на дорослих паразитів; ефективний при аскаридозі.

Побічні ефекти: нудота, блювання, головний біль, біль у суглобах.

Хлоксил — виявляє протиглисну дію. Призначають при трематозах печінки. За 1-2 доби до лікування та в період застосування (упродовж 2 діб) слід обмежити споживання жирів та виключити алкоголь. Призначають препарат всередину через 1 год після легко­го сніданку в три прийоми з інтервалом 20-30 хв, потім, через 2-3 год, хворий має поснідати і ще через 2-3 год прийняти жовчогінні і спазмолітичні засоби (алохол). Через 2 доби хворий повинен прий­няти 10-20 г хлоксилу.

Побічні ефекти: біль у ділянці печінки та серця, алергійні реакції.

Празиквантел (білтрицид) підвищує проникність клітинних мембран паразитів для йонів кальцію, зумовлює спазм м’язів у глистів. При прийомі всередину добре всмоктується, виводиться нирками. Препарат має широкий спектр пригельмінтної дії. Висо­коефективний при кишкових цестодозах, а також позакишкових трематодозах.