Адсорбувальні — це засоби, які здатні своєю поверхнею поглинати й утримувати рідини та гази і тим самим захищати чутливі нервові закінчення від подразнень.
Вугілля активоване застосовують при отруєннях, оскільки препарат адсорбує токсичні речовини, уповільнює або припиняє їх всмоктування. Для кращої адсорбції застосовують у подрібненому вигляді. Призначають також при метеоризмі й проносі. Мікрокапсульовані вугільні частинки, оточені напівпроникними мембранами, використовують для гемосорбції, яка є ефективним засобом боротьби з інтоксикацією.
Поширення набувають також такі ентеросорбенти, як ентеросгель, силікс, що ефективні при отруєннях, захворюваннях органів травлення, алергійних реакціях тощо.
В’яжучі — це такі засоби, які ущільнюють поверхневий шар слизових оболонок і шкіри, утворюючи плівку, що захищає від подразнень чутливі нервові закінчення.
Вони справляють:
- болезаспокійливу дію (зменшення болю при запальних процесах);
- протизапальну дію (звуження судини, зниження їхньої проникності, зменшення проявів ексудативного процесу);
- зниження секреції травних залоз.
До в’яжучих відносять препарати органічного (рослинного) походження (танін, кора дуба, трава звіробою, ягоди чорниці) і неорганічного (вісмуту нітрат основний, дерматол).
Танін — галодубильна кислота, яку одержують із чорнильних горішків, тобто наростів на пагонах малоазіатського дуба й сумахи. Призначають для зовнішнього застосування у формі розчину та мазі при запальних процесах шкіри і слизових оболонок.
Кора дуба містить 8 % дубильних речовин, які зумовлюють його в’яжучу дію. Відвар кори дуба використовують для лікування запальних процесів ротової порожнини, кровоточивості ясен, опіків.
Шавлія лікарська. У медичній практиці використовують листки рослини, які зберігають у щільно закритій тарі. У листках шавлії є леткі олії, алкалоїди, дубильні речовини, флавоноїди, що виявляють в’яжучу, протизапальну, дезінфекційну дію. Застосовують як ефективний засіб для полоскання ротової порожнини і горла при гінгівіті, стоматиті, ларингіті, фарингіті.
В’яжучу дію справляють також трава звіробою, ягоди чорниці, квітки ромашки тощо. Їх застосовують при запальних процесах ротової порожнини і горла, а також приймають всередину при коліті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
Вісмуту нітрат основний — в’яжучий засіб неорганічного походження. Призначають для зовнішнього зостосування у формі мазі і присипки при запальних процесах шкіри; всередину — при виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, ентериті, коліті.
Широко застосовують також комбіновані препарати — таблетки Вікалін, Вікаїр, а також вісмуту субцитрат — Де‑нол (вентрисол).
Місцевоанестезійні — це засоби, які зумовлюють місцеву втрату чутливості — анестезію (від грец. aethesis — відчуття, біль; an — заперечення).
Під їхнім впливом на місці застосування тимчасово втрачається больова, температурна та тактильна чутливість. Механізм дії препаратів цієї групи ще до кінця не з’ясовано. Вважається, що вони діють на мембрани нервових волокон, блокуючи натрієві канали і, таким чином, блокують проведення імпульсів.
Першим анестезійним засобом, який застосовували в медичній практиці, був кокаїн — алкалоїд рослини Erythroxybon соса. Препарат має високу знеболювальну активність, але застосування його заборонено через високу токсичність та здатність зумовлювати медикаментозну залежність.
Місцевоанестезійні засоби повинні мати такі властивості:
- високу вибіркову дію;
- короткий латентний період;
- високу ефективність при різних видах місцевої анестезії;
- певну тривалість дії;
- бажано, щоб вони звужували судини (така дія зменшує всмоктування анестетика та його токсичні ефекти).
Використовують місцевоанестезійні засоби для різних видів анестезії:
- поверхневої, або термінальної (анестетик наносять на поверхню слизової оболонки, рани, виразки);
- інфільтраційної (розчином анестезійної речовини послідовно «проймають» шкіру і більш глибокі тканини. Для цього використовують 0,25-0,5 % розчин новокаїну або лідокаїну);
- провідникової (анестетик вводять за ходом нерва, використовуючи 1-2 % розчин новокаїну або лідокаїну);
- спинномозкової (0,7-0,8 мл розчину анестетика вводять у простір над твердою оболоною спинного мозку. Використовують 5 % розчин новокаїну або лідокаїну.
Дикаїн (тетракаїну гідрохлорид) — за активністю майже в 10 разів перевершує кокаїн, але в 2-5 разів токсичніший. Використовують в офтальмологічній (0,25-1 % розчин) і у JIOP-практиці (1-3 % розчин) для поверхневої анестезії. Дітям до 10 років анестезію дикаїном не проводять. Дози дикаїну не можна перевищувати. У літературі описано випадки, пов’язані з передозуванням та неправильним застосуванням дикаїну.
Анестезин (бензокаїн) — погано розчиняється у воді (легко — у спирті, олії), тому його призначають для зовнішнього застосування у формі присипки, пасти, мазі, а також всередину (при болю в шлунку) та у формі супозиторіїв уводять у пряму кишку.
Новокаїн (прокаїну гідрохлорид) — місцевоанестезійний засіб, що діє протягом 0,5-1 год; має широкий спектр терапевтичної дії та відносно незначну токсичність. Застосовують для інфільтраційної (0,25-0,5 % розчин), провідникової (1-2 % розчин) та спинномозкової анестезії. Розчин новокаїну призначають усередину (при гіпертонічній хворобі, пізніх токсикозах вагітних, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки) та ректально (при спазмах кишок). Препарат використовують для розведення бензилпеніциліну натрієвої та калієвої солі з метою подовження тривалості дії.
Побічні ефекти: алергійні реакції (дерматит, набряк Квінке і навіть анафілактичний шок); загальна слабкість, артеріальна гіпотензія, знепритомлення.
Лідокаїн (ксикаїн, ксилокаїн) — місцевоанестезійний засіб, що зумовлює знеболення протягом 2-4 год; діє швидше, сильніше і триваліше, ніж новокаїн. У низьких (0,5 %) концентраціях за токсичністю не відрізняється від новокаїну, але з підвищенням концентрації (1 і 2 %) токсичність збільшується. Застосовують для всіх видів місцевої анестезії. Резорбтивну дію лідокаїну використовують при гострій фазі інфаркту міокарда, для профілактики фібриляції шлуночків (протиаритмічна дія).
Тримекаїн зумовлює сильнішу і тривалішу анестезію, ніж новокаїн. Малотоксичний. При проведенні анестезії істотно не впливає на функцію серцево-судинної системи, дихання.
Показання до застосування: для інфільтраційної та провідникової анастезії.
Побічні ефекти: такі самі, як у новокаїну; при передозуванні може спричинити клонічні судоми.
Протипоказання: захворювання печінки та нирок.
Бупівакаїну гідрохлорид (маркаїн) — найбільш сильний та місцевий анестетик тривалої дії, не впливає на протимікробну дію сульфаніламідів. Використовують для інфільтраційної, епідуральної та сакральної (каудальної) анестезії.
Побічні ефекти: при передозуванні можливі судоми, порушення серцевої діяльності (зупинка серця).
Ультракаїн (артикаїну гідрохлорид) виявляє швидку та відносно тривалу місцевоанестезійну дію. Малотоксичний.
Показання до застосування: для провідникової, інфільтраційної, субарахноїдальної (спинномозкової) та люмбальної анестезії. У стоматологічній практиці застосовують комбіновані препарати з адреналіну гідрохлоридом (ультракаїн Д-С, ультракаїн Д-С форте).
Особливості роботи з місцевоанестезійними засобами:
- необхідно зібрати алергологічний анамнез; якщо він не з’ясований, слід зробити пробу на чутливість (до внутрішньої поверхні плеча прикладають тампон, змочений препаратом, накривають вощаним папером і забинтовують. Поява через 1 добу дерматиту є проявом підвищеної чутливості);
- для зменшення всмоктування і подовження дії анестетиків до них слід додати 1-2 краплі 0,1 % розчину адреналіну гідрохлориду на 5-10 мл анестетика;
- лідокаін може спричинити артеріальну гіпотензію, брадикардію, у разі передозування можливі психомоторне збудження, судоми;
- новокаїн несумісний із сульфанілімідними препаратами;
- лідокаін у 10% розчині не можна вводити в тканини, оскільки розвивається миттєва анафілаксія;
- місцевоанестезійні засоби несумісні з м-холіноміметиками, антихолінестеразними засобами, серцевими глікозидами, судинорозширювальними засобами та β-адреноблокаторами;
- бупівакаін несумісний з окситоцином через ризик розвитку інсульту.
1. Речовини, що пригнічують чутливі нервові закінчення:
1.1. Місцевоанестезійні засоби: новокаїн (прокаїн), тримекаїн, анестезин (бензокаїн), дикаїн (тетракаїну гідрохлорид), лідокаїн (ксикаїн, ксилокаїн), артикаїн (ультракаїн), бумекаїну гідрохлорид (піромекаїн), бупівакаїну гідрохлорид (маркаїн).
2. Речовини, що захищають чутливі нервові закінчення від зовнішніх подразнень:
2.1. В’яжучі:
неорганічного походження — вісмуту нітрат основний та солі важких металів (міді сульфат, цинку сульфат, срібла нітрат — у низьких концентраціях);
органічного походження (танін, лист шавлії, кора дуба, квітки ромашки).
2.2. Обволікальні: слиз із крохмалю, насіння льону, вівса, відвар з кореня алтеї.
2.3. Адсорбувальні: вугілля активоване, ентеросгель, мікотон.
3. Речовини, що подразнюють чутливі нервові закінчення: розчин аміаку, гірчичники, ментол.
Обволікальні засоби — це індиферентні речовини рослинного походження, які здатні утворювати у воді клейкі рідини — слизи, що вкривають захисною плівкою слизові оболонки або шкіру та захищають їх від подразнень.
Призначають обволікальні засоби:
- при запальних та виразкових процесах на слизовій оболонці травного каналу;
- при отруєннях кислотами, основами тощо;
- для зменшення подразнювальної дії лікарських препаратів.
До обволікальних засобів відносять: крохмаль, насіння льону, кореневища та коріння алтеї лікарської, а також продукти — молоко, яєчний білок, відвари з вівсяної крупи.
Крохмаль — адсорбувальний засіб у формі присипок і обволікальний — у вигляді слизу.
Показання до застосування: призначають для зовнішнього застосування у формі присипки і пасти для лікування дерматиту; всередину — у вигляді слизу для лікування виразок, запальних процесів у травному каналі; при отруєнні кислотами, лугами та солями важких металів; у формі мікстури — для зниження подразнювальної дії деяких ліків та уповільнення їх всмоктування.
Насіння льону справляє обволікальну, послаблювальну дію.
Призначають для зовнішнього застосування у вигляді слизу при гострих запальних процесах (абсцес, фурункул, лімфаденіт, міозит, синовіт, буреїт, артрит та ін.); всередину — при гастриті, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки.
Протипоказання: активні форми туберкульозу; за наявності ранової поверхні та при кровотечі не можна робити припарки з насіння льону.
Корінь алтеї лікарської містить слизові та пектинові речовини, крохмаль тощо. Призначають у формі настою та мікстури. Виявляє обволікальну і протизапальну дію.
Показання до застосування: всередину по 1 столовій ложці настою або мікстури через кожні 2 год або 4-6 разів на день після їди при гострому ларингіті, фарингіті, трахеїті, гострому та хронічному бронхіті, бронхопневмонії, катарі верхніх дихальних шляхів, кашлюку.