DMUPharm

Протипухлинні (протибластомні) засоби — це лікарські засоби, які здатні пригнічувати проліферацію злоякісних клітин на різних стадіях їхнього поділу.

Як протипухлинні застосовують понад 50 препаратів, а потен­ціальних засобів вивчено понад 500 000. Головним недоліком біль­шості протипухлинних препаратів є мала вибірковість дії стосовно пухлинних клітин. Крім того, швидко виникає звикання клітин до препаратів.

Процес звикання можна уповільнити шляхом комбінованого за­стосування препаратів з різною структурою і неоднаковим механіз­мом дії.Протибластомним засобам властиві тяжкі побічні і токсичні ефекти. При цьому уражаються кістковий мозок, слизові оболонки кишечнику, виявлено негативний вплив на статеві залози (застосуван­ня протибластомних препаратів може зумовити стерильність). Ці за­соби також виявляють імунодепресивну, мутагенну і тератогенну дії. В деяких випадках для зменшення токсичної дії і підвищення ефек­тивності препаратів їх вводять внутрішньоартеріально безпосередньо до пухлини. Останнім часом як один з компонентів комбінованої тера­пії при пухлинних захворюваннях використовують імуностимулювальні засоби. В основі комбінованої терапії пухлин лежить принцип використання препаратів з різною хімічною будовою і механізмом дії.

Класифікація протипухлинних засобів

• Алкілювальні засоби (циклофосфан, тіофосфамід, мієлосан)
• Антиметаболіти (меркаптопурин, метотрексат, фторурацил)
• Алкалоїди (колхамін, вінбластин, вінкристин)
• Антибіотики (брунеоміцин, блеоміцин)
• Гормональні та антигормональні засоби (фосфестрол, флутамід)
• Ферментні засоби (L-аспарагіназа).

Алкілювальні засоби

Алкілювальні засоби — це препарати різноманітної хімічної бу­дови, механізм дії яких пов’язаний з порушенням синтезу ДНК і різким пригніченням життєдіяльності пухлинних клітин. Здат­ність клітин до розмноження втрачається, особливо це стосується клітин, що швидко проліферують.

Ефективним препаратом є циклофосфан (еидоксан, циклофоефамід). Сам циклофосфан не виявляє цитотоксичної дії. Унаслідок хімічних перетворень у печінці з нього утворюються активні мета­боліти (фосфамід і акролеїн), які й справляють протипухлинний ефект. Препарат зумовлює ремісію при гемабластозах (зокрема, при лімфолейкозі). Призначають також хворим на рак молочної залози, матки, яєчника, пацієнтам з мілкоклітинним раком легень.

Побічні ефекти: нудота і блювання, алопеція, лейкопенія, гемо­рагічний цистит.

Тіофосфамід (тіо-теф) виявляє цитостатичну дію і пригнічує розвиток злоякісної тканини. Призначають хворим на рак яєчни­ка, неоперабельний рак молочної залози, рак шийки матки з мета­стазами та з іншими пухлинами. Вводять внутрішньовенно, внутрішньом’язово, внутрішньоплеврально, внутрішньобрюшинно.

Побічні ефекти: агранулоцитоз з явищами геморагічного діате­зу, анемія, нудота, блювання, анорексія.

Мієлосан застосовують при загостреннях хронічного мієлолей­козу. Препарат малотоксичний. Ремісія триває від декількох тиж­нів до декількох місяців.

Побічні ефекти: аменорея, тромбоцитопенія, іноді нудота, блю­вання, пронос.

Антиметаболіти

Антиметаболіти є антагоністами фолієвої кислоти та пурину, тобто порушують метаболізм ДНК і РНК. Препарати діють на різ­них етапах синтезу нуклеїнових кислот.

Меркаптопурин є антагоністом пурину, спричинює порушення синтезу нуклеїнових кислот і таким чином — проліферацію клітин пухлин. Виявляє імунодепресивний ефект. Призначають при всіх формах лейкозу в дітей і дорослих.

Побічні ефекти: анорексія, нудота, блювання, пронос, виразкове ураження слизових оболонок травного каналу, лейкопенія, тромбо­цитопенія, анемія. Геморагічний діатез, алопеція, зниження імуні­тету, ураження печінки, алергійні реакції.

Метотрексат гальмує перетворення фолієвої кислоти у фолінієву, внаслідок чого порушується синтез нуклеїнових кислот, гальмуєть­ся ріст злоякісних пухлин. Призначають при гострому лейкозі у ді­тей, хоріонепітеліомі матки, раку молочної залози, легень, ауто- імунних захворюваннях.

Побічні ефекти: стоматит, пронос, анемія, схильність до кровотеч.

Фторурацил порушує обмін пуринів, гальмує синтез ДНК та частково —РНК. Пригнічує ріст і розвиток пухлин, а також гемопоез. Призначають хворим на рак шлунка, прямої та товстої кишки, підшлункової залози, легень, молочної залози і яєчника.

Побічні ефекти: пригнічення кровотворення (анемія, лейкопе­нія, тромбоцитопенія), анорексія і діарея, виразковий стоматит, дер­матит, алопеція.

Алкалоїди

Алкалоїди — біологічно активні речовини, що містяться в рос­линній сировині і виявляють різноманітні ефекти, в тому числі протипухлинний.

Колхамін (демекалцин, омаїн) — алкалоїд з цибулин пізньоцві­ту розкішного. Застосовують місцево у формі мазі для лікування раку шкіри (без метастазів). При цьому злоякісні клітини гинуть, а неуражені клітини епітелію не ушкоджуються. Під час лікування роблять перерви, оскільки препарат виявляє подразнювальний ефект (гіперемія, набряк, біль). Усередину призначають у комбіна­ції із сарколізином для лікування хворих на рак стравоходу.

Побічні ефекти: нудота, блювання, пригнічення кровотворення, діарея, алопеція, кров у блювотних масах і калі.

Вінбластин і вінкристин — алкалоїди з барвінка рожевого. Бло­кують мітоз у стадії метафази і виявляють протипухлинний ефект. Вінбластин (розевин) призначають хворим з генералізованими фор­мами лімфогранулематозу, а також у складі комбінованої хіміоте­рапії при злоякісних пухлинах.

Побічні ефекти: диспепсичні явища, пригнічення кровотворен­ня, біль у животі. При введенні в вену можливий розвиток флебіту.

Вінкристин — призначають у складі комплексної терапії при го­строму лейкозі, а також при інших пухлинах.

Побічні ефекти: неврологічні порушення (атаксія, невралгія, па­рестезії), ураження нирок.

Подофілін — алкалоїд подофілу щитоподібного. Призначають місцево при папіломатозі гортані, папіломі сечового міхура.

Антибіотики

Антибіотики поряд з протимікробною активністю виявляють цитостатичні властивості, зумовлені пригніченням синтезу нуклеї­нових кислот. Їх поділяють на декілька груп:

1. актиноміцети (фактиноміцин);
2. мітозани (мітоцин С, порфіроміцин);
3. похідні аурелової кислоти (олівоміцин, хроломіцин, мітрамі- цин);
4. антрацикліни (дауноміцин, рубоміцин, адріаміцин, карміно- міцин);
5. стрептонігрини;
6. високомолекулярні сполуки білкової природи (блеоміцини, флеоміцини).

Блеоміцин — це суміш антибіотиків. Препарат порушує розмно­ження і спричинює загибель пухлинних клітин. Має здатність ви­бірково депонуватися в шкірі та слизових оболонках, мало впливає на гемопоез. Призначають хворим на рак яєчника, статевого члена, плоскоклітинний рак шкіри, рак слизової оболонки ротової порож­нини, мигдаликів, гортані, а також при лімфогранулематозі.

Побічні ефекти: алергійні реакції, диспепсичні явища, пневмонія.

Брунеоміцин (руфокромоміцин) — завдяки пригніченню синте­зу ДНК виявляє виражену протипухлинну дію. Пригнічує крово­творення. Призначають хворим на лімфогранулематоз, хронічний лімфолейкоз, ретикульоз.

Побічні ефекти: гіпоплазія або аплазія кровоносної системи, анорексія, нудота, блювання, діарея, гінгівіт, стоматит, нейродер­міт, алопеція.

Гормональні і антигормональні препарати

Гормональні і антигормональні препарати, що застосовують при злоякісних пухлинах. Для лікування пацієнтів з пухлинними захворюваннями використовують:

• андрогени — тестостерону пропіонат, тестенат та ін.;
• естрогени — синестрол, фосфестрол, етинілестрадіол та ін.;
• кортикостероїди — преднізолон, дексаметазон, тріамцинолон.;
• антагоністи гормонів (тамоксифен флутамід).

Гормональні препарати відрізняються від цитостатичних засо­бів. Під їхнім впливом пухлинні клітини не гинуть, у них тільки гальмуються розмноження і здатність до диференціації. Андрогени застосовують для лікування хворих на рак молочної залози. Дія цих препаратів полягає у пригніченні продукції естрогенів. Ці ес­трогени застосовують у лікуванні хворих на рак передміхурової за­лози. Терапію статевими гормонами сполучають з хірургічним і променевими методами лікування.

Фосфестрол — виявляє протипухлинну активність при надход­женні в тканини, де він розщеплюється під дією фосфатази до диетилстильбестролу, який виявляє цитостатичну дію. Призначають хворим на рак передміхурової залози.

Побічні ефекти: нудота, блювання, погіршення загального ста­ну, явища фемінізації.

Гестагени (медроксіпрогестерону ацетат та ін.) — призначають хворим на рак матки.

Глюкокортикоїди — застосовують у комплексній терапії гострих лейкозів у дітей, а також при лімфогранулематозі, хронічному лімфолейкозі, лімфосаркомі.

Важливим напрямком є створення антагоністів гормонів та їх за­стосування.

Антиестрогенні засоби (тамоксифену цитрат) — зв’язуються з естрогенними рецепторами пухлин молочної залози й усувають стимулювальний вплив на їхній ріст ендогенних естрогенів. Ство­рені антиандрогенні засоби.

Флутамід (флуцинон) — гальмує транспорт і зв’язує дигідротестостерон в ядрах клітин органу. Це затримує ріст пухлини перед­міхурової залози. Препарат призначають всередину, він добре всмоктується з травного каналу, метаболізується у печінці та виво­диться нирками. Добре переноситься і зумовлює тривалу ремісію. При тривалому застосуванні можливі гінекомастія, біль у ділянці грудних залоз.

Ферментні засоби з протипухлинною активністю

За даними експериментальних досліджень було встановлено, що в деяких пухлинних клітинах не синтезується амінокислота L-acпарагін, що бере участь у синтезі ДНК і РНК. Протипухлинну дію виявляють засоби, що здатні руйнувати цей фермент і обмежувати його надходження до клітин пухлин. До таких засобів відносять L-аспарагіназу. Препарат вводять внутрішньовенно. Тривалість дії складає 10-12 год. Призначають хворим на гострий лімфобластний лейкоз, лімфосаркому.

Побічні ефекти: диспепсичні явища, порушення функції під­шлункової залози, печінки та нирок, лейкопенія, тромбоцитопенія, геморагії, алергійні реакції.