DMUPharm

Сечогінні препарати, або діуретики, — це засоби, що підсилю­ють виведення з організму води і усувають набряки різного поход­ження.

Підвищення діурезу при застосуванні сечогінних засобів пов’язано з їхньою дією на сечоутворення. Процес утворення сечі відбувається в нирках. Структурна одиниця нирок — нефрон, який складається із судинного клубочка, проксимальних канальців, петлі нефрону (петлі Генле), дистальних канальців і збірних трубочок. У клубочках нирок під впливом гідростатичного тиску відбувається фільтрація рідіни, яка містить усі складові сироват­ки крові, за винятком білків і ліпідів. Швидкість клубочкової фільтрації залежить не тільки від кровопостачання нирок, а й від кількості функціонуючих нефронів. За добу в нирках фільтруєть­ся 150-200 л рідини, а сечі видіється 1,5-2 л, тобто 99 % первинної сечі знову всмоктується (реабсорбується). Процес реабсорбції відбувається протягом всього нефрону. Сечоутворення завер­шується у дистальному відділі нефрону і збірних трубочках (сек­реція).

Класифікація сечогінних засобів

1. Салуретики

• Тіазидні і тіазидоподібні діуретики: гідрохлоротіазид (дихлотіазид, гіпотіазид), гігротон (оксодолін),циклометіазид
• Петльові діуретики: фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт),буфенокс (буметанід), індопамід (арифон)
• Інгібітори карбоангідрази: діакарб (фонурит)

2. Антагоністи альдостерону: спіронолактон (альдактон, верошпірон)

3. Осмотичні діуретики: маніт, сечовина для ін’єкцій

4. Різні діуретичні засоби: рослинного походження (листя брус­ниці, трава хвоща польового, бруньки березові, листя мучни­ці, листя ортосифону)

Класифікація сечогінних засобів за силою дії

1. Засоби потужної дії:  фуросемід (лазикс), клопамід (бринальдикс), кислота етакринова (урегіт), маніт, сечовина для ін’єк­цій

2. Засоби середньої сили дії: гідрохлоротіазид (гіпотіазид), гіг­ротон (оксодолін), циклометіазид

3. Засоби слабкої дії: діакарб (фонурит), спіронолактон (альдак­тон, верошпірон), тріамтерен, препарати на основі лікарських рослин

Салуретики

До групи салуретиків відносять тіазидні і тіазидоподібні ді­уретики, петльові діуретики, інгібітори карбоангідрази.

Гідрохлоротіазид (гіпотіазид) — сечогіннй препарат середньої сили дії. Діуретичний ефект розвивається через 1-2 год і продов­жується до 12 год.

Показання до застосування: для комбінованої терапії пацієнтів з гіпертонічною хворобою і набряками різного походження.

Побічні ефекти: гіпоглікемія, гіпохлоремічний алкалоз, що про­являється нудотою, блюванням, загальною слабкістю, діареєю. Роз­витку цих явищ можна запобігти шляхом призначення збагаченої калієм дієти (картопля, квасоля, родзинки, пшоно, курага) та вжи­вання препаратів калію.

Петльові діуретики пригнічують реабсорбцію натрію, хлору, води в петлі Генле.

Фуросемід (лазикс) — сечогінний засіб швидкої і сильної дії. Після внутрішньовенного введення дія починається через 2-3 хв, триває до 2-3 год; при вживанні всередину — через 20-30 хв і три­ває до 6-8 год.

Застосовують в екстрених випадках — при гіпертензивному кри­зі, набряку легень, набряку мозку, для форсованого (прискореного) діурезу при отруєннях тощо.

Побічні ефекти: гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз, загос­трення подагри, гіперкаліємія, ортостатичний ефект, розвиток глу­хоти (ототоксична дія).

Антагоністи альдостерону

Спіронолактон (верошпірон) блокує внутрішньоклітинні рецеп­тори, з якими взаємодіє. Альдостерон підвищує виділення із сечею йонів Na+, СІ- і води, знижує екскрецію йонів К+, внаслідок чого їхня концентрація у крові підвищується. Препарат спричиняє магнійзберігаючий ефект, не порушуючи кислотно-лужну рівновагу. Спі­ронолактон — відносно малоактивний діуретик. Дія препарату роз­вивається повільно, протягом 2-5 діб. Призначають пацієнтам з , набряками, зумовленими порушенням серцевої діяльності внаслідок цирозу печінки, нефриту, гіпертонічної хвороби.

Побічні ефекти: нудота, пронос, сонливість, атаксія, шкірний висип, гінекомастія, явища гіпонатріємії і гіперкаліємії.

До калійзберігальних діуретинів відносять тріамтерен.

Осмотичні діуретики

До них відносять маніт і сечовина для ін’єкцій. Принцип дії пре­паратів полягає в тому, що при надходженні в просвіт ниркових канальців вони створюють високий осмотичний тиск, при цьому зни­жується реабсорція води. На виведення йонів калію майже не впливають.

Маніт є високоактивним препаратом для лікування хворих з на­бряком мозку, гострою нирковою і печінковою недостатністю при збереженні фільтраційної спроможності нирок. При гострій застій­ній глаукомі застосовують для дегідратації, а також під час опера­цій зі штучним кровобігом.

Побічні ефекти: нудота, пронос.

Сечовину для ін’єкцій призначають в основному як дегідратуючий засіб для попередження і зменшення вираженості набряку моз­ку та токсичного набряку легень, а також як ефективний засіб, що сприяє зниженню внутрішньочного тиску. Принцип дегідратаційної дії полягає в тому, що різке підвищення осмотичного тиску крові при введенні призводить до активного надходження у кров’яне рус­ло рідини з тканин і органів, у тому числі з порожнин і тканин моз­ку і очей. Препарат розчиняють перед введенням в асептичних умо­вах, застосовуючи 30 % розчин на 10 % розчині глюкози. Вводять внутрішньовенно крапельно (40-60-80 крапель за 1 хв). Слід уни­кати потрапляння препарату під шкіру, оскільки це може зумовити розвиток некрозу.

Діуретики рослинного походження.

До них належать рослини, що містять дубильні речовини, фенолглікозиди, сапоніни і виявляють антитоксичну дію, а також підсилюють кровообіг у нирках. Призначають пацієнтам з набряка­ми ниркового походження, нефритом, хронічною нирковою недо­статністю, запальними захворюваннями сечових шляхів, застійни­ми явищами, серцевою недостатністю.

Листя брусниці містять глікозид арбутил, флавоноїди, органічні кислоти та інші речовини. Виявляють сечогінну і протимікробну дію. Застосовують у вигляді відвару як сечогінний засіб при запаль­них захворюваннях сечових шляхів, нефриті.

Трава хвоща польового містить велику кількість силікатної кислоти, флавоноїди, сапоніни, яблучну кислоту, мінеральні солі тощо. Призначають пацієнтам із серцево-судинними та іншими за­хворюваннями, що супроводжуються застійними явищами. Засто­совують за призначенням лікаря. Препарати з трави хвоща польо­вого можуть спричинити подразнення нирок.

Протипоказання: нефрит і нефрозонефрит.

Бруньки березові містять ефірну олію та дубильні речовини. Призначають хворим з набряками ниркового і серцевого походження.

Листя мучниці містять алкалоїд арбутин, органічні кислоти, лавоноїди. Призначають як сечогінний і дезінфекційний засіб при пальних захворюваннях сечового міхура і сечових шляхів. Слід призначати з обережністю в період вагітності.

Листя ортосифону містять глікозид ортосифонін, сапоніни, ефірну олію. Застосовують при набряках унаслідок недостатності кровообігу і порушення функції нирок.