DMUPharm

Засоби для наркозу — це лікарські препарати, в результаті вве­дення яких в організмі виникає стан наркозу (narcosis — оніміння).

Наркоз — це оборотне пригнічення функції ЦНС, яке супровод­жується знепритомленням, втратою больових та інших видів чут­ливості, пригніченням рефлекторної активності і розслабленням скелетних м’язів за умови збереження серцево-судинної діяльності і дихання.

Наркоз — один із методів загального знеболення.

Фармакодинаміку засобів для наркозу остаточно не вивчено. Усі препарати порушують синаптичну передачу в ЦНС. За послідовніс­тю пригнічення ЦНС виділяють чотири стадії наркозу:

I. Стадія аналгезії. Спочатку знижується больова чутливість, а потім виникає амнезія. Інші види чутливості, тонус скелетних м’я­зів і рефлекси збережені.

II. Стадія збудження. Ця стадія характеризується мовною та ру­ховою активацією, підвищенням артеріального тиску, порушенням дихання, підсиленням усіх рефлексів (можливі зупинка серця, блювання, бронхо- і ларингоспазм).

III. Стадія хірургічної анестезії. У пацієнта відсутні всі види чут­ливості, пригнічені рефлекси м’язів; відновлюється нормальне ди­хання, стабілізується артеріальний тиск. Зіниці розширені, очі від­криті. На цій стадії виділено чотири рівні.

VІ. Ста­дія пробудження (настає після припинення введення засобів для наркозу ) - відновлення функцій ЦНС, але у зворотному порядку: з’являються рефлекси, відновлються тонус м’язів і чутли­вість, повертається свідомість.

Класифікація препаратів для наркозу

1. Засоби для інгаляційного наркозу:

а) леткі рідини — ефір, фторотан (галотан), метоксифлуран, десфлуран, енфлуран, ізофлуран тощо;

б) гази — діазоту оксид, циклопропан тощо.

2. Засоби для неінгаляційного наркозу:

а) порошки у флаконах — тіопентал-натрій

б) розчини в ампулах — натрію оксибутират, пропанідид (сомбревін), тропофол (диприван), кеталар (кетамін, каліпсол).

Засоби для інгаляційного наркозу:

• їх уводять за допомогою спеціальної апаратури;
• наркоз легко керується;
• більшість препаратів спричинюють подразнення слизової обо­лонки дихальних шляхів, відчуття ядухи, травмують психіку па­цієнта;
• потрапляють в атмосферу і можуть шкідливо впливати на здоров'я медичного персоналу.

Ефір для наркозу — летка рідина з різким запахом, що швидко руйнується на світлі, тому необхідно перевіряти якість препарату перед застосуванням. Температура кипіння — 35 °С. Вогненебезпеч­ний. Ефір добре розчиняється у воді, жирах та ліпідах. Є сильним анестезійним засобом. Має широкий спектр наркотичної дії і висо­кий коефіцієнт безпеки застосування.

Побічні ефекти: виражена стадія збудження; сприяє звільненню катехоламінів, що може призвести до аритмії, підвищення рівня глюкози в крові; після наркозу можуть з’явитися нудота, блювання і закреп; унаслідок швидкого випаровування ефіру з поверхні ди­хальних шляхів може розвинутися пневмонія; у дітей може спричи­нити судоми. Для їх усунення використовують тіопентал.

Фторотан (галотан) — летка рідина. Руйнується на світлі, темпе­ратура кипіння — 50 °С. Фторотан не горить і в суміші з ефіром за­побігає горінню останнього. Фторотан погано розчиняється у воді, але добре — в жирах та ліпідах. Сильний анестетик (перевищує властивості ефіру як анестетика втричі, а азоту закису — в 50 разів), але виявляє помірну аналгетичну дію.

Побічні ефекти: пригнічення дихання; аритмія, пов’язана зі збудженням (β-адренорецепторів міокарда), тому під час наркозу не можна вводити атропін і катехоламіни (адреналін, норадреналін). У разі аритмії вводять β-адреноблокатори (анаприлін); серцева недо­статність; артеріальна гіпотензія; психічні зміни; гепатотоксичний, нефротоксичний, мутагенний, канцерогенний і тератогенний ефект; в осіб, які працюють з фторотаном, можуть бути алергійні реакції.

Ізофлуран, енфлуран, десфлуран — справляють менший вплив на серцево-судинну систему.

Діазоту оксид — газ, що не вибухає, але підтримує горіння. Пре­парат не подразнює слизові оболонки дихальних шляхів. Вводять у суміші 80 % азоту закису та 20 % кисню. Анестезія настає через 3-5 хв. Стадії збудження немає. Наркоз поверхневий, тому азоту за­кис використовують для базисного наркозу і нейролептанальгезії. Використовують препарат для знеболювання при тяжких травмах, гострому панкреатиті, інфаркті міокарда, під час пологів тощо.

Побічні ефекти: зрідка — нудота, блювання, аритмія, артеріаль­на гіпертензія; гіпоксія виникає внаслідок тривалого введення азо­ту закису. Важливо підтримувати вміст кисню в газовій суміші на рівні не менше ніж 20 %. Після закінчення подачі азоту закису про­довжують давати кисень протягом 4-5 хв.

Засоби для неінгаляційного наркозу:

• їх уводять внутрішньовенно, внутрішньом’язово або ректально;
• наркоз настає відразу без стадії збудження;
• не забруднює атмосферу;
• наркоз погано керується.

Класифікація засобів для неінгаляційного наркозу за тривалістю дії

1. Препарати короткої тривалості дії (тривалість наркозу 5- 10 хв): пропандид (сомбревін), кетамін (кеталар, каліпсол).
2. Препарати середньої тривалості дії (тривалість наркозу 20- 40 хв): тіопентал-натрій, гексенал.
3. Препарати довгої тривалості дії (тривалість наркозу 90-120 хв): натрію оксибутират.

Тіопентал-натрій - порошок жовтуватого або жовтувато-зелено­го кольору, легко розчинний у воді. Розчин готовлять ех tempore на стерильній воді для ін’єкцій. Вводять внутрішньовенно (повільно) або ректально (дітям). Наркоз настає відразу і триває 20 хв.

Побічні ефекти: пригнічення дихання, артеріальна гіпотензія, ларингоспазм, бронхоспазм, рефлекторна зупинка серця, підсилен­ня секреції бронхіальних залоз.

Натрію оксибутират — білий порошок, легко розчинний у воді. Випускається в ампулах по 10 мл 20 % розчину. Вводять внутріш­ньовенно повільно, зрідка — внутрішньом’язово або призначають всередину. В результаті внутрішньовенного введення стадія нарко­зу настає через 30 хв і триває 2-4 год.

Побічні ефекти: рухове збудження, судомні тремтіння кінцівок і язика внаслідок швидкого внутрішньовенного введення; блюван­ня; рухове і мовне збудження під час виходу з наркозу.

Кетамін (кеталар, каліпсол) — білий порошок, легко розчинний у воді і спирті. Кетамін зумовлює дисоційовану загальну анестезію, яка характеризується кататонією, амнезією і анальгезією. Препа­рат вводять внутрішньовенно або внутрішньом’язово. Тривалість наркозу — 10-15 хв залежно від способу введення. Застосовують препарат для введення в наркоз, а також для його підтримання. Ке­тамін можна використовувати також амбулаторно під час нетрива­лих хірургічних втручань.

Побічні ефекти: артеріальна гіпертензія, тахікардія; підвищення внутрішньочерепного тиску; гіпертонус, м’язовий біль; галюцинаторний синдром (хворі потребують спостереження після операції).

Кетаміновий наркоз не слід проводити хворим з порушенням психіки та епілепсією.

Пропанідид (сомбревін) — вводять внутрішньовенно повільно. Наркоз настає через 20-40 с і триває 3-5 хв. Використовують препарат для введення в наркоз, а також в амбулаторних умовах під час нетривалих операцій і для діагностичних досліджень (біопсія, знят­тя швів, катетеризація).

Побічні ефекти: брадикардія, артеріальна гіпотензія, серцева недостатність; бронхоспазм, анафілактичний шок; тромбофлебіт.