Антибіотики та синтетичні протимікробні засоби
Антибіотики
Класифікація
Класифікація антибіотиків
- Препарати групи пеніциліну — бензилпеніциліну натрієва сіль, бензилпеніциліну калієва сіль; феноксиметилпеніцилін; біцилін-1, біцилін-5, оксациліну натрієва сіль (простафлін, ампіцилін, ампіокс).
- Макроліди й азаліди — еритроміцин, олеандоміцину фосфат, олететрин, спіраміцин (роваміцин), рокситроміцин (рулід), азитроміцин (сумамед).
- Цефалоспорини — цефалексин, цефазолін, цефтріаксон, цефепім, цефотаксим, цефпіром.
- Тетрацикліни — тетрацикліну гідрохлорид, метацикліну гідрохлорид (рондоміцин), доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин).
- Хлорамфеніколи — левоміцетин, левоміцетину сукцинат розчинний, синтоміцин.
- Аміноглікозиди і глікопептиди — стрептоміцину сульфат, гентаміцин, амікацин, канаміцин, сизоміцин, ванкоміцин;
- Поліміксини — поліміксину В сульфат, поліміксину М сульфат
- Ріфампіцини
- Лінкозаміни
- Фузидини
За типом протимікробної дії антибіотики поділяють на
- бактерицидні (пеніциліни, цефалоспорини, поліміксини)
- бактеріостатичні (тетрацикліни, левоміцетини, макроліди).
Така класифікація має практичне значення для вибору тактики лікування. При легкому і середньому ступені перебігу інфекційних захворювань призначають антибіотики бактеріостатичної дії. Їх застосовують більш тривалими курсами. Хворим з тяжкими інфекціями та з ослабленими захисними силами організму призначають антибіотики бактерицидної дії.
Загальна характеристика антибіотиків
Антибіотики — це хіміотерапевтичні засоби мікробного, рослинного або тваринного походження, їх напівсинтетичні й синтетичні аналоги та похідні, які вибірково пригнічують життєдіяльність мікроорганізмів, вірусів, найпростіших, грибів, а також затримують ріст пухлин. В основі одержання антибіотиків лежить антагонізм між мікроорганізмами — антибіоз (від грец. anti — проти; bios — життя).
Характерні властивості антибіотиків:
- висока біологічна активність щодо чутливих до них мікроорганізмів;
- висока вибіркова протимікробна дія;
- біологічну активність антибіотиків оцінюють в умовних одиницях, які містяться в 1 мл розчину (ОД/мл) або в 1 мг препарату (ОД/мг);
- випускають антибіотики в різних лікарських формах (порошки у флаконах, розчини в ампулах, таблетки, мазі). Призначають всередину, парентерально та місцево.
Для усіх антибіотиків характерні побічні дії — алергія, дисбактеріоз.
Для профілактики алергічних реакцій небхідно перед парентеральним введенням зробити пробу на чутливість; одночасно з антибіотиками, які приймають перорально, призначати антигістамінні (протиалергійні засоби).
Для попередження дисбактеріозу одночасно з антибіотиками призначають протигрибкові засоби.
Більшість антибіотиків для парентерального введення — порошкоподібні речовини у флаконах, які розчиняють безпосередньо перед ін’єкцією. Розчинниками для антибіотиків можуть бути вода для ін’єкцій, ізотонічний (0,9 %) розчин натрію хлориду, а найчастіше для зменшення больових відчуттів під час ін’єкцій — 0,25-0,5 % розчин новокаїну чи лідокаїну.
Антибіотики, розчинені в новокаїні, лідокаїні, вводять тільки внутрішньом’язово.
Способи розведення антибіотиків:
- спосіб 1:1 — 1 мл розчиненого препарату містить 100 000 ОД, або 0,1 г антибіотика. У такий спосіб розводять антибіотики у флаконах, що містять 500 000 ОД (0,5 г) препарату і менше;
- спосіб 1:2 — 1 мл розчиненого препарату містить 200 000 ОД, або 0,2 г, антибіотика; у цей спосіб розводять антибіотики у флаконах, у яких міститься 500 000 ОД (0,5 г) препарату і більше.
Кількість мілілітрів розчинника для антибіотиків у флаконах визначають шляхом ділення одиниць чи грамів, що містить флакон, на 100 000 (0,1) чи 200 000 (0,2) відповідно.
Сьогодні описано понад 6000 антибіотиків.
Пеніциліни
Пеніцилін продукують плісняві гриби роду Penicillinum.
Історія відкриття пеніцилінів пов’язана з іменами О. Флемінга, Х.В. Флорі та Е.Б. Чейна, яким у 1945 р. за відкриття пеніциліну присуджено Нобелівську премію в галузі медицини.
Класифікація пеніцилінів
|
Природні |
Напівсинтетичві |
Комбіновані |
|---|---|---|
|
Для парентерального введення:
Для ентерального введення:
|
Оксациліну натрієва сіль Амоксицилін Карбеніциліну динатрієва сіль Азлоцилін Мезлоцилін |
Ампіокс (ампіцилін + оксацилін) Уназин (ампіцилін + сульбактам) Аугментин (амоксицилін + клавуланова кислота) |
Для пеніцилінів характерними є:
- бактерицидна дія;
- спектр протимікробної дії: коки, клостридії, бацили сибірки, дифтерійна паличка, спірохети;
- низька токсичність;
- дешевизна і доступність препаратів.
Бензилпеніциліну натрієва сіль — кислотонестійкий антибіотик. Руйнується під дією β-лактамаз кишок. Уводять внутрішньом’язово, внутрішньовенно, ендолюмбально та в різні порожнини організму. Перед уведенням розводять у розчинниках. Препарат добре проникає в слизові оболонки, нирки, серце, стінку кишок, плевральну і синовіальні рідину, погано проходить крізь ГЕБ. Тривалість дії — від 3 до 4 год. Активний переважно до грампозитивної мікрофлори (коків), збудників дифтерії, сибірки, сифілісу та ін. Виділяється нирками.
Показання до застосування: гнійно-септичні інфекції, пневмонія, абсцеси, сепсис, менінгіт, дифтерія, сифіліс та ін.
Бензилпеніциліну калієва сіль має такі самі властивості, але на відміну від натрієвої солі її вводять тільки внутрішньом’язово.
Феноксиметилпеніцилін (пеніцилін-фау, оспен) — антибіотик, що на відміну від бензилпеніциліну є кислотостійким, добре всмоктується і виявляє високу тривалу концентрацію в крові. Застосовують при легких формах інфекційних захворювань, спричинених збудниками, чутливими до пеніцилінів.
Біциліни — пролонговані антибіотики пеніцилінового ряду. Вводять тільки внутрішньом’язово. Перед уведенням розчиняють у воді для ін’єкцій або в ізотонічному розчині натрію хлориду.
Показання до застосування: профілактика рецидивів ревматизму, хірургічних інфекцій, лікування пневмонії, сифілісу та ін.
Біцілін-1 вводять внутрішньом’язово 1 раз на тиждень, біцилін-5 — один раз на 4 тиж.
Бензилпеніциліну новокаїнову сіль вводять внутрішньом’язово 2 рази на добу.
Оксациліну натрієва сіль — кислотостійкий препарат, стійкий до β‑лактамаз і ефективний при захворюваннях, зумовлених пеніцилінорезистентними мікроорганізмами. Препарат швидко всмоктується; терапевтична дія триває 4-6 год, виділяється нирками.
Ампіцилін — антибіотик широкого спектра дії, кислотостійкий препарат, не стійкий до Р-лактамаз. Швидко всмоктується в кров, проникає в тканини і рідини організму, крім спинномозкової рідини. Виділяється нирками (25-35 %) і у великій кількості виводиться з жовчю.
Ампіокс — антибіотик, що є сумішю натрієвих солей ампіциліну і оксациліну в співвідношенні 2:1. Виявляє широкий спектр протимікробної дії, діє бактерицидно на пеніциліназоутворювальний стафілокок.
Показання до застосування: гнійно-септичні та ЛОР-інфекції, інфекції органів дихання, жовчо- та сечовидільних шляхів, абсцес, сепсис, перитоніт, менінгіт тощо.
Карбеніцилін — антибіотик, що має широкий спектр протимікробної дії, найбільш ефективний при інфекціях, спричинених грамнегативними бактеріями та синьогнійною паличкою, не стійкий до β-лактамаз; кислотостійкий, але не всмоктується з травного каналу, тому його вводять внутрішньом’язово або внутрішньовенно.
Амоксицилін — напівсинтетичний пеніцилін широкого спектра дії, що має біозасвоєння понад 90 %, не потребує дотримання режиму дозування (таблетки можна ковтати, розжовувати, розчиняти), зменшує загрозу дисбактеріозу.
Показання до застосування антибіотиків групи пеніциліну: гнійно-септичні інфекції (сепсис, флегмона, абсцес); захворювання верхніх дихальних шляхів; ангіна, скарлатина, отит; сифіліс, гонорея; менінгіт; інфекції сечових шляхів; ревматизм (біциліни).
Пеніциліни є малотоксичними антибіотиками.
Побічні ефекти: алергійні реакції, свербіж, шкірний висип, анафілактичний шок; подразнювальна дія (глосит, стоматит, нудота, діарея); дисбактеріоз, кандидамікоз; при застосуванні у високих дозах — нейротоксичні ефекти (марення, судоми, маячення).
Особливості роботи з пеніцилінами:
- необхідно зібрати алергологічний анамнез (якщо ці дані не зрозумілі, то провести внутріиіньошкірні проби на чутливість);
- якщо під час курсу лікування виникли незначні алергійні реакції, то лікування слід продовжувати з додаванням антигістамінних засобів (димедрол, дипразин, діазолін тощо);
- пеніциліни несумісні з макролідами, адреналіном, глюкозою, калію йодидом, вітамінами С, Р, К, B1 й В12, антикоагулянтами, стрептоміцином, левоміцетином;
- оксацилін й ампіцилін призначають як парентерально, так і перорально за 1-1,5 год до їди.
Цефалоспорини
Є чотири генерації цефалоспоринів, які відрізняються особливостями протимікробного спектра дії та фармакокінетики.
Для цефалоспоринів характерними є:
- стійкість до β-лактамази стафілококів;
- однакова фармакодинаміка (порушують синтез мікробної стінки в момент мітозу);
- широкий спектр протимікробної дії.
Показання до застосування: інфекційні захворювання дихальних шляхів (пневмонія, плеврит, абсцес легень), особливо їх важкі форми; бактеріальний менінгіт; інфекційні захворювання кісток, суглобів, шкіри, м’яких тканин, тяжкі госпітальні інфекції.
Класифікація цефалоспоринів
|
Шлях введення |
Генерація (покоління) |
|||
|---|---|---|---|---|
|
I |
II |
III |
IV |
|
|
Парентеральний (внутрішньомязово, внутрішньовенно) |
Цефалоридин (цепорин) (кефзол,цефазолін-КМП) |
(кетоцеф) |
(клафоран, цефотаксим-КМП) (фортум, цефатазидим-КМП) (лендацин, цефтріаксон-КМП) |
(максипім) Цефпіром (кейтен) |
|
Ентеральний (всередину) |
(цепорекс) Цефадроксил (дурацеф) |
Цефаклор (верцеф, біклор-КПМ) |
Цефіксим (цефіксим-КМП) |
|
Побічні ефекти: алергійні реакції (у тому числі перехресні з пеніцилінами); біль при введенні внутрішньом’язово, тому препарати необхідно розводити в розчині новокаїну. При введенні у вену можливий флебіт (слід вводити повільно, а краще крапельно); при вживанні всередину можливі диспепсичні розлади; нефротоксичність (особливо при застосуванні цефалоридину); гематологічні реакції (лейкопенія, еозинофілія).
Особливості роботи з цефалоспоринами:
- цефалоспорини І і II покоління не діють на синьогнійну паличку;
- цефазолін, цефуроксим, цефтріаксон, цефепім несумісні з петльовими діуретиками, а також із спиртом етиловим (порушують метаболізм спирту етилового, унаслідок чого можливі діарея, нудота, тахікардія тощо);
- розчини цефотаксиму, цефтріаксону, цефалоридину не сумісні з розчинами інших антибіотиків в одному шприці;
- цефтазидим, цефепім не сумісні з аміноглікозидними антибіотиками, амфотерицином В, циклоспорином, ванкоміцином, поліміксином В, фуросемідом.
Макроліди й азаліди
Антибіотики цієї групи в основі своєї молекули містять макроциклічне лактонне кільце, що зв’язане з різними цукрами.
Макроліди та азаліди мають широкий спектр протимікробної дії: патогенні коки, грамнегативні бактерії, бруцели, рикетсії, збудники трахоми та сифілісу. Фармакологічний ефект — бактеріостатичний. До них швидко виникає резистентність, тому курс лікування складає до 7 діб.
Особливості:
- гепатотоксичність;
- дисбактеріоз (особливо при вживанні всередину).
Класифікація макролідів і азалідів
|
І покоління |
II і III покоління |
Комбіновані препарати макролідів та тетрациклінів |
|---|---|---|
|
Макроліди |
Азаліди |
|
|
Олеандоміцин |
Рокситроміцин (Рулід) Спіраміцин (Роваміцин) |
Олететрин Ерициклін |
Еритроміцин — антибіотик, що добре проникає в тканини та рідини організму, а також через плаценту (малотоксичний, тому можна призначати вагітним). Не можна призначати жінкам у період годування груддю, оскільки препарат інтенсивно накопичується в грудному молоці. Виводиться із сечею і жовчю. Діє переважно на Г+ мікрофлору та ін.
Олеандоміцину фосфат. За спектром протимікробної дії близький до еритроміцину, але за активністю поступається йому. Ефективний при захворюваннях, спричинених стійкими до пеніциліну та інших антибіотиків збудниками, але мікрофлора швидко стає стійкою, тому комбінують з тетрацикліном.
Олететрин — це суміш олеандоміцину фосфату і тетрацикліну в співвідношенні 1:2. Препарат виявляє широкий спектр протимікробної дії.
Азитроміцин (сумамед) — напівсинтетичний антибіотик II покоління з широким спектром бактерицидної дії, більш стійкий у кислому середовищі шлунка, повільніше виводиться, довше діє, краще переноситься; високоефективний при захворюваннях дихальних, сечових шляхів, має значну тривалість дії (вводять 1 раз на добу).
Порівняно з еритроміцином більш ефективний щодо грамнегативних мікроорганізмів
Показання до застосування: нетяжкі форми бронхіту, тонзиліту, опіки, мастит; кашлюк і дифтерія; хламідійний кон’юнктивіт; пневмонія; первинний сифіліс і гонорея; холецистит, холангіт, ентерит, коліт; токсоплазмоз; урогенітальна інфекція.
Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні явища (нудота, блювання, діарея); перехресна стійкість; нефротоксичність, особливо в прострочених препаратів;
Особливості роботи з макролідами та азалідами:
- макроліди й азаліди виявляють антагонізм з пеніцилінами, цефалоспоринами, лінкозамідами. Синергізм — з тетрациклінами, стрептоміцином, сульфаніламідами;
- еритроміцин не сумісний з пеніциліном, тетрацикліном, ло- вастатином, амінофілліном, астемізолом;
- макроліди не можна вводити в одному шприці з вітамінами групи В, аскорбіновою кислотою, тетрацикліном, левоміцетином, гепарином, оскільки утворюються комплекси, що випадають в осад.
Препарати тетрацикліну
До препаратів тетрацикліну належать:
— природні препарати короткої дії, одержані біосинтетичним шляхом з грибів Streptomyces aureofacieus (тетрациклін, тетрацикліну гідрохлорид);
— напівсинтетичні препарати довгої дії: доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин), метацикліну гідрохлорид (рондоміцин).
Спектр протимікробної дії: збудники особливо небезпечних інфекцій, грампозитивні і грамнегативні бактерії, спірохети, лептоспіри, рикетсії, крупні віруси. Доксициклін впливає на Helicobacter pylori. Тип дії — бактеріостатичний.
Показання до застосування: особливо небезпечні інфекції (холера, чума, бруцельоз, туляремія); рикетсіози; хламідіози; урогенітальна інфекція, зумовлена хламідіями, трепонемою або гонококом та ін.
Тетрацикліну гідрохлорид. На відміну від тетрацикліну має кращу розчинність, тому препарат призначають всередину, внутрішньом’язово та використовують для введення в порожнини. Застосовують при особливо небезпечних, гнійно-септичних, кишкових, урогенітальних інфекціях. Місцево призначають при кон’юнктивіті, кератиті, опіках, флегмоні, маститі, піодермії.
Метацикліну гідрохлорид (рондоміцин). Виявляє більшу активність щодо стафілококів, стрептококів, пневмококів, швидко всмоктується. Виводиться повільно (з сечею та жовчю), не спричинює фотосенсибілізації.
Доксицикліну гідрохлорид (вібраміцин). За спектром протимікробної Дії наближається до тетрацикліну. Добре всмоктується в травному каналі та повільно (протягом 24 год) виводиться з організму.
Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні розлади; гепатотоксичність, фотосенсибілізація (підвищена чутливість шкіри до ультрафіолетового опромінення); порушення утворення зубної і кісткової тканини в дітей (може виникнути синдром тетрациклінових зубів); дисбактеріоз, кандидоз.
Особливості роботи з тетрациклінами:
- необхідно дотримуватись режиму дозування;
- не можна вводити в одному шприці з гепарином, барбітуратами, глюкокортикоїдами, макролідами (хімічна взаємодія);
- слід пам’ятати про несумісність тетрациклінів при пероральному прийомі з молоком і молочними продуктами (необхідно попередити пацієнтів), а також з антацидами;
- тетрацикліни несумісні з препаратами заліза, циклоспори- ном, вітаміном С, антикоагулянтами, препаратами кальцію, стрептоміцином, пеніциліном;
- барбітурати, дифенін, карбамазепін підсилюють метаболізм тетрациклінів, синергізм з макролідами, лінкозамідами;
- для профілактики кандидозу їх потрібно призначати разом з протигрибковими (ністатин, леворин) засобами;
- протипоказані жінкам у період вагітності, а також дітям віком до 8 років.
Хлорамфеніколи
До хлорамфеніколів відносять левоміцетин, левоміцетину сукцинат розчинний, синтоміцин.
Левоміцетин — це антибіотик широкого спектра дії. До нього особливо чутливі збудники кишкових інфекцій а також грампозитивні і грамнегативні бактерії, рикетсії, спірохети, деякі крупні віруси. Він діє на штами бактерій, що стійкі до пеніциліну, стрептоміцину, сульфаніламідних препаратів.
Тип дії — бактеріостатичний.
Левоміцетин призначають всередину, ректально та місцево (при ураженнях шкіри, опіках). Для лікування кон’юнктивіту, блефариту призначають 0,25 % водний розчин. Усередину левоміцетин застосовують тільки при тяжких інфекціях органів травлення (ентероколіт, харчові токсикоінфекції, дизентерія, сальмонельоз та ін.).
Дітям до 3 років препарат призначають лише за життєвими показаннями, тому що в них низька активність ферментів, які беруть участь у біотрансформації левоміцетину. Можливе виникнення тяжкої інтоксикації (сірий синдром).
Левоміцетину сукцинат розчинний вводять підшкірно, внутрішньом’язово та внутрішньовенно по 0,5-1 г 10 % розчину 2-3 рази на добу. Дітям до 1 року — тільки внутрішньом’язово з розрахунку 0,025 г/кг, старшим 1 року — 0,05 г/кг 2 рази на добу.
Показання до застосування: бактеріальний менінгіт, абсцес мозку; системний сальмонельоз; рикетсіози; шигельоз, бруцельоз, туляремія.
Побічні ефекти: алергійні реакції; диспепсичні явища; токсичний вплив на кровотворну систему; дисбактеріоз; кандидамікоз; сірий синдром (колапс у більшості недоношених дітей і дітей перших 2-3 міс життя).
Особливості роботи з хлорамфеніколами:
- необхідно суворо дотримуватись режиму дозування;
- не можна застосовувати левоміцетин протягом тривалого часу і повторно;
- не можна вводити в одному шприці з макролідами, пеніцилінами, аміноглікозидами (випадають в осад).
Аміноглікозиди і глікопептиди
Аміноглікозиди — антибіотики, що виявляють широкий спектр протимікробної дії.
Механізм дії аміноглікозидів: необоротно пригнічують синтез білка, порушують проникність цитоплазматичної мембрани.
Глікопептиди порушують синтез компонентів стінки бактеріальної клітини.
Класифікація аміноглікозидів і глікопептидів
| Аміноглікозиди | Глікопептиди | ||
|---|---|---|---|
| І покоління | II покоління | III покоління | |
|
Неоміцин Мономіцин |
Гентаміцин(гараміцин) |
Тобраміцин Сизоміцин |
(Гедицин) |
Стрептоміцину сульфат — антибіотик, що чинить найбільш пригнічувальний вплив на мікобактерії туберкульозу, збудників туляремії, чуми, крім того, згубно діє на патогенні коки, синьогнійну паличку, бруцели. До нього швидко виникає резистентність мікроорганізмів. З травного каналу він погано всмоктується.Показання до застосування: для лікування хворих на туберкульоз, а також туляремію, чуму, бруцельоз, пацієнтів з інфекціями сечових шляхів, органів дихання. Вводять внутрішньом’язово (1-2 рази на добу), а також у порожнини тіла. Для ін’єкцій під оболонки мозку при менінгіті використовують стрептоміцин-хлоркальцієвий комплекс.
Гентаміцину сульфат — антибіотик, більш активний щодо си- ньогнійної палички, а також стафілококів, які стійкі до бензилпеніциліну. Резистентність до гентаміцину виникає повільно. З травного каналу всмоктується не повністю, тому препарат призначають внутрішньом’язово.
Показання до застосування: ускладнені інфекції сечової системи (сечу слід олужнювати для підвищення ефективності аміноглікозидів); ускладнені інфекції верхніх дихальних шляхів; менінгіт.
Побічні ефекти: ототоксичність; нефротоксичність.
Канаміцину сульфат — антибіотик, подібний до стрептоміцину. Призначають для лікування хворих на туберкульоз, коли препарати групи А неефективні.
Побічні ефекти: неврит слухового нерва, нудота, блювання, пронос, ураження нирок, алергійні реакції.
Мономіцину сульфат — антибіотик, що вводять внутрішньом’язово через кожні 8 год для лікування хворих з перитонітом, абсцесом легень, пацієнтів із захворюваннями жовчних проток і жовчного міхура, шигельозом, а також для стерилізації кишок перед операцією.
Сизоміцину сульфат — антибіотик широкого спектра дії, перевершує гентаміцин за протимікробною активністю. Швидко всмоктується, дія триває 8-12 год. Проникає через гематоенцефалічний бар’єр, виділяється нирками в незміненому стані. Призначають хворим із сепсисом, менінгітом, пневмонією, абцесом легень та іншими інфекціями, спричиненими чутливою до антибіотика мікрофлорою.
Ванкоміцин — глікопептид, що продукується актиноміцетами Streptomyces orientalis. Діє бактерицидно. Виявляє широкий спектр протимікробної дії. Пагано всмоктується з травного каналу, тому для досягнення системної дії вводять внутрішньовенно. Препарат проходить через гематоенцефалічний бар’єр. Призначають хворим з інфекціями, спричиненими грампозитивними коками, стійкими до пеніциліну, а також при менінгіті, ентероколіті.
Побічні ефекти: ото- і нефротоксичність, ураження печінки, можливий розвиток флебіту.
Особливості роботи з антибіотиками-аміноглікозидами:
- необхідно суворо дотримуватись режиму дозування;
- не можна змішувати стрептоміцин в одному шприці з пеніцилінами, цефалоспоринами, гепарином, левоміцетину сукцинатом (випадають в осад);
- під час прийому аміноглікозидів, а також протягом 2 тиж (краще 4 тиж) після останнього введення їх не слід комбінувати з ототоксичними препаратами (фуросемід, поліміксин, кислота етакринова), а також з нефротоксичними засобами (метицилін, поліміксини, амфотерицин В);
- гентаміцин несумісний з вітаміном Вг, фенобарбіталом, преднізолоном, димедролом;
- у разі тривалого контакту зі стрептоміцином слід працювати в гумових рукавичках (можливий розвиток дерматозу);
- аміноглікозиди несумісні поміж собою та з ото- і нефротоксичними препаратими.
Циклічні поліпептиди
В Україні з груп поліміксинів застосовують: поліміксину М сульфат та поліміксину В сульфат, що продукуються бактеріями Bacilus polymyxa.
Поліміксину М сульфат. Препарат частково адсорбується з травного каналу і має малий об’єм розподілення. Виділяється в незміненому вигляді через кишечник. Протимікробну дію виявляє переважно на грамнегативні бактерії: синьогнійну паличку, родину кишкових бактерій.
Тип дії — бактерицидний.
Показання до застосування: Призначають тільки ентерально при ентероколіті, кишковій паличці, шигельозі, а також для санації кишечнику перед оперативним втручанням. Місцево призначають у разі опікових інфікованих ран, пролежнів, абсцесів, флегмон, кон’юктивіту.
Побічні ефекти: при прийомі всередину — біль в епігастральній зоні, нудота, анорексія.
Поліміксину В сульфат вводять внутрішньом’язово, внутрішньовенно, ендолюмбально, у порожнини, а також у формі аерозолю — інгаляційно.
Показання до застосування: Застосовують при сепсисі, пневмонії, пієлонефриті, циститі, сальмонельозі.
Побічні ефекти: нейротоксичність, нефротоксичність; при внутрішньовенному введенні — флебіт, а при введенні інгаляційно — загроза бронхоспазму.
Особливості роботи з поліміксинами:
- навіть у разі застосування препаратів всередину і місцево необхідно систематично контролювати функцію нирок;
- поліміксину В сульфат не можна вводити в одному шприці з гепарином (фармацевтична несумісність);
- поліміксини несумісні з міорелаксантами, препаратами магнію, аміноглікозидами, тетрациклінами, левоміцетином;
- поліміксини не слід одночасно призначати з нефротоксични- ми засобами (цефалоспоринами І покоління, ванкоміцином, індоме- тацином та ін.) через загрозу ураження нирок.
Рифампіцини
До групи рифампіцинів відносять природні антибіотики, що продукуються променистим грибом Streptomyces meditervacei, а також напівсинтетичні сполуки.
Рифампіцин (бенеміцин, рифадин) — напівсинтетичний антибіотик широкого спектру дії. Тип дії — бактерицидний. Препарат добре всмоктується, легко проникає в тканини, виводиться з жовчю, частково — із сечею.
Показання до застосування: туберкульоз (разом з іншими протитуберкульозними засобами), бронхіт, бронхопневмонія, пацієнтам з рановими інфекціями.
Побічні ефекти: порушення травлення, пронос, алергійні реакції. При тривалому застосуванні — ураження печінки, підшлункової залози, лейкопенія, тромбоцитопенія.
Особливості роботи з рифампіцинами:
- необхідно призначати до їди;
- слід пояснити пацієнту, що рифампіцин забарвлює сечу та слину в червоний колір;
- рифампіцин несумісний з пероральними антикоагулянтами, протидіабетичними засобами;
- слід пам’ятати, що рифампіцин є індуктором мікросомальних ферментів печінки, тому прискорює метаболізм багатьох лікарських засобів (серцевих глікозидів, теофіліну, протизаплідних препаратів, глюкокортикоїдів).
Фузидини
Фузидини — антибіотики з вузьким спектром протимікробної дії.
Фузидин-натрій (фузидин). Виявляє бактеріостатичну дію на стафілококи, а також інші грампозитивні коки. Добре всмоктується при ентеральному введенні, тривалий час циркулює в крові, накопичується в кістковій тканині, метаболізується в печінці, виводиться із жовчю.
Показання до застосування: остеомієліт, гонорея.
Побічні ефекти: диспепсичні розлади, алергійні реакції. На основі фузидинової кислоти одержано нові лікарські форми (гель Фузидин, гель Префузин).
Лінкозаміди
Лінкозаміди виявляють протимікробну дію щодо стафілококів, стрептококів, пневмококів, дифтерійної палички. На грамнегативні і гриби не діють. Активні щодо мікроорганізмів, стійких до пеніциліну, стрептоміцину, тетрацикліну.
Лінкоміцину сульфат. Добре всмоктується з травного каналу, добре проникає в печінку, нирки, кістки, легені, міокард, через плацентарний бар’єр, грудне молоко матері; погано — через гематоенцефалічний бар’єр. Елімінація відбувається на 80 % у печінці, при цьому препарат виводиться з жовчі в неактивній формі. Призначають для лікування хворих на остеомієліт, тонзиліт, отит, синусит, бронхіт.
Протипоказання: тяжкі захворювання печінки та нирок.
Кліндаміцин (далацин) — препарат у 2-10 разів перевищує лінкоміцин щодо грампозитивних стофілококів, клостридій, збудників сибірки, бактероїдів. Добре всмоктується з травного каналу, метаболізується в печінці. Виводиться нирками і жовчю. Застосовують при захворюваннях, спричинених бактероїдами.
Побічні ефекти: дисбактеріоз, діарея зі слизистими і кров’янистими виділеннями, біль у животі. Рідко — алергія, ураження печінки, лейкопенія.
Синтетичні антибіотики
Похідні нітрофурану
До похідних нітрофурану належать фурацилін, фуразолідон, фурадонін, фурагін. До них чутливі грамнегативні ентеробактерії і коки, грампозитивні коки, найпростіші (трихомонади, лямблії). Біодоступність становить близько 50 %. Зв’язуються з білками плазми крові і рівномірно розподіляються по організму. Вони добре проникають у лімфу, жовч, через плаценту. Тривалість дії — 4- 6 год. Виділяються нирками в незміненому вигляді.
Особливість нітрофуранів полягає в тому, що вони ефективні щодо мікроорганізмів, стійких до антибіотиків і сульфаніламідів.
Фуразолідон — синтетичний антибактеріальний засіб, активний до збудників кишкових і протозойних інфекцій (лямблії, трихомонади); призначають всередину при шигельозі, лямбліозі, паратифі, харчових токсикоінфекціях. При трихомонадному кольпіті призначають комбіновано: всередину й одночасно в піхву.
Фурадонін при лікуванні пацієнтів з інфекційними захворюваннями сечових шляхів призначають всередину.
Фурацилін призначають переважно для зовнішнього застосування для лікування гнійних ран, пролежнів, виразок, опіків II і III ступеня як антисептик (для промивання пролежнів).
Фурагін — більш активний і менш токсичний препарат. Вживають всередину для лікування хворих на пієлонефрит, цистит, уретрит; після операцій в урологічній, гінекологічній практиці; призначають для зовнішнього застосування при лікуванні гнійних ран, опіків, кон’юнктивіту, після офтальмологічних операцій.
Нітрофурани — малотоксичні препарати за умови нетривалого застосування.
Побічні ефекти й ускладнення: диспепсичні явища; алергійні реакції; артеріальна гіпертензія (фуразолідон); нейротоксикоз (фурадонін); антабусоподібна дія (зниження толерантності до алкоголю зберігається протягом 5-7 діб після відміни препарату); у дітей до 1 року може виникнути гемоліз еритроцитів і утворитися метгемоглобін.
Особливості роботи з похідними нітрофурану:
- препарати необхідно приймати всередину після їди;
- пацієнтам слід виключити з дієти продукти, що містять амінокислоту тирозин (сир, вершки, банани), з якої утворюється норадреналін.
Похідні 8-оксихіноліну
До похідних 8-оксихіноліну належать нітроксолін, хлорхінальдол.
Нітроксолін (5-НОК) — синтетичний антибактеріальний засіб широкого спектра дії; добре всмоктується з травного каналу, виділяється в незміненому вигляді нирками.
Показання до застосування: інфекції сечових шляхів і статевих органів (пієлонефрит, цистит, уретрит, простатит), а також інші захворювання, зумовлені чутливими до цього препарату мікроорганізмами і грибами.
Побічні ефекти: диспепсичні явища, алергійні реакції, забарвлення сечі в яскраво-жовтий колір.
Хлорхінальдол. Препарат виявляє протимікробну, антипротозойну, протимікозну дію. Найбільш активний щодо грампозитивних і грамнегативних бактерій.
Показання до застосування: шигельоз, сальмонельоз, харчові токсикоінфекції, дисбактеріоз.
Побічні ефекти: нудота, блювання, біль у животі, головний біль, ураження зорового нерва.
Протипоказання: захворювання печінки та нирок, ураження зорового нерва, неврит.
Похідні нафтиридину
Кислота налідиксова (неграм, невіграмон) — синтетичний антибактеріальний засіб широкого спектру дії. Препарат виявляє протимікробну активність у відношенні кишкової палички, збудників шигельозу, вульгарного протея, палички Фрідлендера, черевнотифозної палички.
Препарат швидко всмоктується, дія зберігається 8 год, виділяється нирками і накопичується у високих концентраціях в сечі.
Показання до застосування: пієлонефрит, пієліт, цистит, операції на органах сечової і статевої систем.
Протипоказання: хвороби печінки, нирок, вік до 1 року. Обережно слід призначати хворим з порушенням дихання, гіпоксією.
Кислота оксолінієва. Діє бактерицидно на грамнегативні бактерії, а також на штами, що стійкі до антибіотиків і сульфаніламідів.
Показання до застосування: пієлонефрит, пієліт, цистит, у разі катетеризації сечових шляхів.
Побічні ефекти: диспепсичні явища; алергійні реакції; нейротоксичність.
Фторхінолони
Фторхінолони — це синтетичні хіміотерапевтичні засоби, що є похідними хінолу з атомами фтору в структурі.
Препарати мають перевагу перед антибіотиками: добре проникають у тканини, клітини і мають широкий спектр протимікробної дії; найбільша активність відзначена щодо грамнегативних аеробних бактерій, особливо ентеробактерій.
Тип дії — бактерицидний.
Класифікація фторхіноловів
|
І покоління |
II покоління |
III покоління |
|---|---|---|
|
Ципрофлоксацин(ципробай, цифран) Офлоксацин (таривид) Норфлоксацин (номіцин) Еноксацин (еноксор) Руфлоксацин |
Ломефлоксацин (максавін) Спарфлоксацин |
Флероксацин (хінодис) Тровафлоксацин Грепафлоксацин(раксар) Гатифлоксацин Геміфлоксацин |
Ципрофлоксацин (ципробай, цифран) — найбільш активний препарат цієї групи. Виявляє широкий спектр протимікробної дії. Добре всмоктується і проникає в різні органи і тканини, клітини. Накопичується в мигдаликах і запальній рідині. Виводиться нирковими та позанирковими шляхами.
Показання до застосування: інфекції дихальних і сечових шляхів, м’яких тканин, кісток, суглобів, інфекції травного каналу, холангіт, холецистит, хламідіоз, гонорея, менінгіт, сепсис, онкологічні захворювання.
Побічні ефекти: диспепсія, дисбактеріоз, алергійні реакції, дисплазія хрящової тканини у дітей.
Протипоказання: вік до 12 років, період вагітності і годування груддю.
Норфлоксацин (номіцин). Виявляє бактерицидну дію. Має широкий спектр протимікробної активності щодо синьогнійної, гемофільної та кишкової палички, шигел, сальмонел, менінгококів, мікроорганізмів, що продукують β-лактамазу.
Показання до застосування: інфекції сечових шляхів, передміхурової залози, гонорея, «діарея мандрівників».
Протипоказання: вік до 14 років, період вагітності і годування груддю, а також важкий ступінь ниркової недостатності.
Офлоксацин (офлоксин таривид). Має широкий спектр протимікробної дії, переважно впливає на грамнегативні бактерії. Добре всмоктується з травного каналу, легко проникає в органи і тканини. Виділяється нирками.
Показання до застосування: інфекції дихальних шляхів, ЛОР-органів, шкіри, м’язів, внутрішніх органів (нирок і сечових шляхів, статевих органів), гонорея, остеомієліт.
Побічні ефекти: алергія, диспепсичні явища, головний біль, безсоння.
Особливості роботи з фторхінолонами:
- фторхінолони слід призначати тільки за відсутності ефекту від парентеральної терапії антибіотиками широкого спектра дії;
- фторхінолони можуть підвищувати фоточутливість тканин;
- фторхінолони при ентеральному застосуванні несумісні з антацидами, сукральфатом та препаратами заліза, оскільки всмоктування препаратів зменшується;
- фторхінолони несумісні з циклоспорином;
- розчин ципрофлоксацину для внутрішньовенного введення не можна змішувати з розчинами, що мають рН більше ніж 7,0;
- під час лікування офлоксацином не можна вживати алкогольні напої;
- офлоксацин несумісний з нестероїдними протизапальними препаратами (ризик виникнення судом).